Образ Петербурга в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

Геніальний російський письменник Ф. Достоєвський народився і виріс у Москві. Проте в уяві читацької публіки герої Достоєвського нерозривно пов'язані з Петербургом. Тут, у північній столиці Росії, минула більша частина життя митця. Тут же «живуть» і більшість його художніх персонажів. Від першої зустрічі з Петербургом, що відбулася в травні 1837 року, на початку білих ночей, Достоєвський на все життя зберіг відчуття фантасмагорії. Тому й на сторінках його творів Петербург постає містом-примарою, найфантастичнішим містом у всьому світі.

Героїв роману «Злочин і кара» Достоєвський «поселив» неподалік Сінної площі, головного торгового району тодішнього Петербурга. Сінну площу оточували брудні, похмурі вулиці і провулки. «На вулиці спека стояла страшна, до того ж задуха, штовханина, повсюди вапно, риштовання, цегла, пил і той особливий літній сморід, такий відомий кожному петербуржцю... Нестерпний же сморід із розпивочних, яких у цій частині міста сила-силенна, і пияки, які щохвилини траплялися, попри будній час, довершили огидний і сумний колорит картини».

Мешкали тут дрібні чиновники, торговці, лихварі, ремісний люд. «...Квартал був такий, що одежею тут було важко когось здивувати. Близькість Сінної, ряснота певних закладів і переважно цехове та ремісниче населення, скупчене на цих серединних петербурзьких вулицях та провулках, пістрявили іноді загальну панораму такими суб'єктами, що годі було б і дивуватися при зустрічі з якоюсь постаттю».

Проте є в романі й інший Петербург. «Так пройшов він [Раскольников] увесь Василівський острів, вийшов на Малу Неву, перейшов міст і повернув на Острови. Зелень і свіжість сподобалися спочатку його втомленим очам, які звикли до міського пилу, до вапна та до величезних тісних будинків, що тіснили й давили. Тут не було ні задухи, ні смороду, ні розпивочних... Особливо займали його квіти... Зустрічалися йому також пишні коляски, вершники та вершниці...»

Але цей Петербург не для знедолених, до яких належав Родіон Раскольников, бідний студент. Він мешкає в п'ятиповерховому доходному будинку. Його житло — комірчина під самим дахом — було схоже більше на шафу, ніж. на квартиру. «Задавлений бідністю» Раскольников блукає Петербургом, і здається, що «смердюче, запилене, заражене містом повітря» вселяє в нього страхітливу теорію, за якою він може дозволити собі вбивство однієї нікчемної істоти заради позбавлення від убогості багатьох благородних і чесних людей. Здається, що брудне міське каміння намагається поневолити людину, уподібнити до себе, зробити частиною свого величезного, розпеченого на сонці організму.

Петербург у «Злочині і карі» — це фантасмагоричне місто маячіння і кошмару, з якого Раскольников не може вибратися і в якому герой і місто стають немовби співучасниками злочину.