Образ країни, який вимальовується в поезії Володимира Самійленка «Ельдорадо»

Володимир Самійленко був одним із небагатьох українських поетів-гумористів, які не лише висміювали людські чи суспільні вади, а й учили співвітчизників бути патріотами рідної землі, доводити свої почуття не словами, а справами.

Після виходу вірша «Ельдорадо» Володимир Самійленко став знаменитим на всю Російську імперію, адже у творі легко вгадуються тодішні імперські порядки. І хоча автор пише, що ця далека країна «пишна, вільна, щастям горда» та живуть там щасливо лише держиморди. Про волю в тій стороні можна на повний голос говорити лише «у острозі», а за правду отримати щиру дяку батогами. Злочинців можна лаяти, але «не вголос», а уряд виконує закони, дбає про всіх, «немов про рідних», та «за провинності карає — тільки бідних, тільки бідних». Поет із сарказмом говорить про скорі суди, що судять по справедливості: винного зашлють «без проволочки», а невинного обберуть до нитки і «відпустять без сорочки...»

У тій країні кожен може розраховувати на шану, але нагороди чомусь отримують лише заможні. Багато ведеться розмов про тверезість, але п'ють не тільки воду, а й горілку; у країні свобода слова, та ліберальна цензура черкає кожен твір.

Праця письменника у тій країні викликає своєрідну «подяку»: митець за написаний твір може опинитися в Сибіру. Особливе ставлення у можновладців до мови — вивчають іноземні і зовсім не знають рідної.

Вірш «Ельдорадо» Володимир Самійленко написав ледь не століття тому, але, читаючи твір, ловиш себе на думці, що він актуальний і за наших часів.

Добігає кінця друге десятиліття незалежності України, але щасливо живуть у нашій вільній, пишній країні лише можновладці. Люди, які мають великі чини і високі посади, багато говорять про боротьбу зі злочинністю, але ледь не щодня суспільство дізнається про злочини, які коять саме ті, хто має захищати справедливість і закон, і не несе за це ніякої відповідальності. Той, хто має купу грошей, не боїться кари, а ось бідна людина відповість за провинність повною мірою.

Сучасні українські суди — це справжній жах для невинної людини, яка, щоб довести свою непричетність до порушення закону, може залишитися без останньої сорочки.

У нашій країні майже перестали вшановувати людину за чесну працю, за відданість країні. Нагороди, хрести, медалі часом отримують люди ниці, ті, хто на вкрадені гроші будує церкви чи відкриває власні музеї. Іноді соромно слухати наше сучасне «панство», яке працює щиро тільки язиком.

Письменників і поетів уже давно не саджають у в'язниці, не висилають «в Сибіряку», але їхнє слово скуте, не доступне широкому загалу, адже митці не мають коштів на видання книжок, а можновладці у цій благородній справі керуються лише власною вигодою.

Наша держава здобула демократичні свободи, але у повсякденному житті право сильного і багатого вивищується над законом, панує розбрат, поділ на західняків і східняків, а про національне самоусвідомлення годі й говорити.

Під час Помаранчевої революції українці мріяли мати не лише демократичну, а й вільну, щасливу, справедливу державу, яка пікетуватиметься про інтереси всіх верств населення. Та, на жаль, країна не тільки не збудувала таке суспільство, а й скотилася до рівня, коли засилля чиновників, несправедливих суддів, некомпетентних силовиків загрожує безпеці України. Обрано нову владу. Зажевріли нові надії та сподівання. Усьому негативному народ має протиставити свою добру волю, єдність, бажання відновити моральні цінності наших предків. Лише за таких умов життя в нашій країні зміниться на краще, а вірш Володимира Самійленка «Ельдорадо» втратить актуальність.