Новорічні дива власноруч (твір-опис процесу праці)

Ви коли-небудь творили дива? А я творив! Ні, я не витягав кроликів з капелюха, не показував фокусів з картами... Але напередодні цього Нового року мені пощастило творити дива.

Дива ми творили разом із мамою. За кілька днів до свята вона зайшла до мене в кімнату й, змовницьки посміхаючись, запропонувала творити дива. Вона так і сказала, чесне слово! Я навіть трошки розлютився спочатку — чи вона вважає мене маленькою дитиною, думає, може, що я досі вірю в Діда Мороза? Але вона тільки посміялася з моєї недовірливості. Тоді я посміхнувся їй — і ми взялися до справи.

А справа наша була серйозна — творити дива. Батько вже купив і встановив ялинку, залишалося тільки прикрасити її. Діставши з антресолів ялинкові прикраси. я розглядав їх, думаючи, як буде красивіше. Але мама забракувала всі мої ідеї. «Це не дива!» — сказала вона. Тоді ми вирушили з нею до магазину, я навіть не розумів, куди і навіщо ми йдемо. «Мабуть, нові прикраси купувати...» — міркував собі я. Але ми прийшли до квіткової крамниці, де... тільки моя мама здатна таке вигадати! Ми купили багато сухих квітів — звичайних недорогих так званих «сухостоїв». тобто польових квітів, які не в'януть, а тільки висихають. Я розгубився ще більше Але за годину після повернення додому диво сталося — ми прикрасили ялинку! Окрім звичних гірлянд, лісова красуня вдяглася у сухі квіти! Ми зробили кілька фотографій — і друзі, які не встигли завітати до нас на свята особисто, мали змогу подивитися на наш винахід на фото. Це була просто неймовірна краса! Звичні новорічні вогники серед пухнастих гілок — і квіти, квіти, квіти. Словами не передати!

Коли я вже не мав сумнівів у тому, що дива можна творити власноруч, ми перебралися на кухню і продовжили свою справу! Як приємно творити дива, хочу вам зізнатися. Мама спекла великий бісквітний торт. «Якийсь він нудний, тобі не здається?» — спитала вона з посмішкою, вказуючи на звичайний пиріг, що стояв посеред столу. «Сподіваюся, нам не доведеться їсти квіти», — я підморгував і сміявся досхочу, бо настрій у мене був просто чудовий. «Ні, ми будемо їсти сніг!» — серйозно сказала мама. Я ледь з табуретки не впав: що це вона знов вигадала? Коли ж матуся дістала з холодильника заварний крем та зефір, я зрозумів її ідею. Я був просто в захваті! Ледь не півгодини я ліпив з крему, зефіру, цукрової пудри та різнокольорових цукерок снігову феєрію, і вона теж вдалася на славу! Жовтаву спину бісквіта засипало солодким снігом, скоро на ньому виріс солодкий сніговик, а потім — дерева з рідкої карамелі, притрушені цукровим інеєм. Мама була задоволена. Я теж був щасливий, липкий (ну, дуже старався) і, зізнаюся, ситий, бо неможливо ліпити цукрових снігових баб і не спробувати жодного шматочка.

Ми вирізати сніжинки й розвісили їх у кімнаті, розмалювати спеціальними фарбами вікна, навели лад у квартирі, і ввечері наша родина опинилася у справжній сніговій новорічній казці. Шкода, що Новий рік так швидко минув!

Ви коли-небудь творили дива? То чого ви зволікаєте?