«Несказане лишилось несказаним...» (Лірика кохання Ліни Костенко)

Лірика Ліни Василівни Костенко — це справжнє відкриття нашої сучасності, хоч вона й належить до покоління шістдесятників. Мабуть, слід подякувати тим суспільним зрушенням, завдяки яким ми маємо змогу познайомитися з витонченою за висловом і глибокою за думкою, по-справжньому інтелігентною поезією Ліни Костенко.

Чим же приваблює її поезія? По-перше, проникливою щирістю вислову, емоційною точністю. У віршах про кохання поет не розповідає про події зовнішні, але перед очима читача проходить ціле життя людське, подане через почуття і сподівання, надії, бажання, розчарування і злети, на які така багата поетична душа жінки. Але головне те, що не було сказане: «Несказане лишилося несказаним». Оця недосказаність завжди залишає і надію, і простір для мрій. Відсутність категоричності у тому, що стосується почуттів — характерна ознака поезії Ліни Костенко. Вона писала:

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Тільки так і можна говорити про кохання, — злегка торкаючись «тендітними пальцями» найпотаємніших струн душі. «Розкажу тобі думку таємну», — довірливо говорить поет. І в її роздумах ми впізнаємо свої почуття:

А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти — окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.

І разом із Ліною Костенко сподіваємось, що «вірність має душу неподільчиву». У її віршах кохання невіддільне від цілого світу, також гідного любові:

Любіть травинку, і тваринку, І сонце завтрашнього дня, Вечірню в попелі жаринку, Шляхетну інохідь коня.

І в цьому світі все прекрасне: дощі, що, як мантія, огортають її героїню, осінні небеса, де летить «килим, витканий із птиць», де «осінні айстри горілиць зайшлися болем». Жити, любити, бути коханою — це справжнє щастя, і саме в цьому переконує нас Ліна Костенко у ліричних віршах. Іноді вона висловлює це прямою порадою:

Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки, Не бійся правди, хоч яка гірка, Не бійся смутків, хоч вони, як ріки. Людині бійся душу ошукать, Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

І ми сприймаємо щиру правду її віршів із вдячністю, схиляючись перед витонченою красою і зачаруванням образів поезії.