Непростий шлях до самопізнання (твір-роздум)

«Пізнай себе» — ця фраза Цицерона стала настільки відомою, що автора вже й не згадують. Це, так би мовити, загальна настанова для всіх. Але ж пізнати і зрозуміти себе дуже непросто. Іноді нас охоплюють незрозумілі почуття, бажання — ми не тільки не завжди здатні їм опиратися, а й часом просто не в змозі зрозуміти причину.

Що значить пізнати себе? Такі прості слова, але навіть розтлумачити їх однозначно непросто. Я точно не можу похвалитися тим, що пізнав себе й зрозумів. Часом я й сам дивуюся власним почуттям та думкам. Добре хоча б те, що я не роблю незрозумілих для себе вчинків, тобто контролюю свою поведінку й завжди спочатку думаю, а потім роблю. Хоча, відверто кажучи, іноді з моїх вуст зриваються слова, про які я потім шкодую. Мені допомагає розібратися з цим мама: добре, що я можу про все їй розповісти й поділитися власними сумнівами й негараздами. Вона щоразу каже: «Це в тобі говорила образа» або: «Це в тобі заздрість зараз говорить, це дуже погано». Але ж як відрізнити голос заздрості чи образи, голос твоєї, так би мовити, темної сторони душі від голосу розуму й серця, від справжньої сутності? Мені здається, в цьому може допомогти кілька речей. По-перше, це книжки. Так-так, як би дивно це не звучало, особливо ж тепер, коли багато хто думає, що класична література та поезія взагалі неактуальні, але часто вони стають у пригоді. Наприклад, нещодавно я читав Джека Лондона й у деяких думках та почуттях його героїв впізнавав самого себе! Це було для мене настільки дивним, ніби хтось підслухав мої власні думки й написав про них. Звісно ж, це неможливо, але відчуття було саме таким. Мабуть, через це Джек Лондон — мій улюблений письменник. Я не бував у таких ситуаціях, які описує він, але емоції та почуття, характери, описані в цих творах, дуже і дуже близькі мені. Тому література насправді корисна у непростій справі самопізнання. А ще я намагаюся бути якомога уважнішим до інших. С. Цвейг писав, що той, хто одного разу зрозумів людину в собі, надалі розумітиме усіх людей. А я хочу додати, що той, хто намагається зрозуміти інших, наближається до самопізнання та саморозуміння.

Я багато чув про те, що варто жити у злагоді з самим собою, багато чув і протилежного, мовляв, людина, яка задоволена собою, зупиняється у своєму розвитку і не варта нічого. На мою думку, схопити цей нетривкий баланс між жагою розвиватися та змінюватися й внутрішнім спокоєм і любов'ю до самого себе (адже людина, яка не любить себе, не здатна любити інших, це вже точно) — найскладніше.

Вийшло так, що своїм твором я поставив безліч питань, проте на жодне з них не відповів. Мабуть, це й природно: для відповіді на подібні питання, вічні питання, часто необхідно багато років, або й усе життя. «Головне — не швидко бігати, а вибігти якомога раніше», — казав хтось із мудрих, отже, головне — не знати відповідь на всі питання, а вчасно ці питання поставити, якомога раніше вирушити на пошуки, ступити на шлях пізнання. Мабуть, це найскладніший шлях з усіх можливих, але й найпотрібніший, бо, не пізнавши себе, неможливо зрозуміти світ та інших людей.