Неочікуваний гість (твір-розповідь)

У нашій родині починався звичайний ранок. Я збирався до школи, мама вже приготувала нам сніданок, батько сів до столу. Поскладавши зошити до портфеля, перевіривши ще раз, чи все взяв, я приєднався до батьків. Цей ранок, мабуть, був би найзвичайнісіньким, якби раптом із кімнати не долинув дивний звук. Спочатку ми не звернули на нього уваги: мабуть, щось на вулиці чи у сусідів. Але шурхіт повторився, почувся грюкіт, ніби щось впало... Тоді вже всі ми відірвалися від сніданку і поспішили до кімнати.

У кімнаті все було як завжди, тільки мій малюнок, що висів на стіні ще з нового року, чомусь опинився на підлозі. Але він був у рамочці й не міг сам просто впасти від протягу. Усі замислились і почали шукати очима причину такої події. Ми оглядали кімнату ще і ще раз, але нічого не могли зрозуміти. Раптом батько здивовано вигукнув, вказавши рукою кудись на стелю. Ми з мамою подивились на лампу. «Ого!» — вигукнули ми в один голос. На абажурі сидів маленький хвилястий папужка. Він був жовтаво-зелений, дуже зляканий і постійно озирався на всі боки. Він залетів через розчинене вікно. Мабуть, його власники необачно залишили кватирку відкритою і він випурхнув. Ми були дуже здивовані.

Треба було поспішати до школи, тож довелося залишити нашого гостя хазяйнувати. Після уроків я чимдуж поспішав додому. Позичив у друга клітку для птахів, нагодував папужку пшоном, поставив йому водички. Так він залишився жити у нас. За кілька днів він вже не виглядав таким зляканим і, здається, був задоволений новим помешканням і новими хазяями.

На цьому історія неочікуваного гостя і скінчилася б, але мене постійно мучила одна думка. Адже папужка десь жив до цього. Може, хтось хвилюється там, скучає. Може, там теж є дитина, яка плаче за своїм улюбленцем. Хоча я дуже звик до нашого нового мешканця, я вирішив написати оголошення. Так і вчинив. Увечері, написавши чималу кількість оголошень про знайденого папугу, я розклеїв їх по всьому кварталу. Батьки схвалили моє рішення.

За два дні теплого вечора у двері подзвонили. На порозі стояла маленька дівчинка із бабусею, тримаючи в руках оголошення, написане моєю рукою. Батько запросив їх увійти. Мені шкода було віддавати мого нового друга, але я розумів, що так буде правильно. Ми трошки поговорили, а потім я довго дивився з вікна, як розчиняються в темряві силуети дівчинки з кліткою в руках та її бабусі.

Мені було дуже сумно, але водночас приємно, що птах знайшов своїх хазяїв, що батьки похвалили мене, зрештою, що я вчинив добру справу. Скоро в мене день народження і я обов'язково попрошу маму купити мені папужку. Можливо, я навіть оберу собі жовто-зеленого — такого, яким був наш неочікуваний гість!