Народно-пісенний супровід весілля

Одруження з давніх-давен було цілою системою ритуалів. Це — драматичне дійство, кожен з учасників якого виконував призначену йому роль. Головні учасники — це, звичайно, молодята, яких називали князем і княгинею. Їхні родичі чи друзі виконували ролі дружка і дружки, від жениха були два старости, дві свахи, музики.

Весілля проходило в декілька етапів: сватання, заручини чи замовини; запрошення на весілля, оглядини; весілля, післявесільне понеділкування.

Передвесільні обряди починалися сватанням, на якому учасники дійства розігрували сцену мисливців, які нібито полювали на куницю, натрапили на слід, що привів їх до господи, де переховують дорогого звіра. Батько дівчини розпитував про «царевича», а в цей час його дочка мала стояти біля печі і колупати її.

Знаком вдалого сватання було «зав'язування» сватів вишитими рушниками, а хлопця — хустиною. На знак відмови дівчина підносила парубкові гарбуза.

Сватання відбувалося пізно ввечері, під час якого обрядові пісні не співалися, щоб зберегти в таємниці можливу відмову. Під час цього ритуалу основною формою народної творчості були монологи, діалоги, розповіді про «князя».

Наступним кроком були заручини, які завершували передвесільний обряд. Приготування до весілля починалося випіканням короваю. Це робили тільки щасливі в шлюбі жінки, оскільки вважалося, що одинокі, бездітні, вдови можуть передати своє горе молодій сім'ї. Обряд випікання короваю супроводжувався весільними піснями, у яких фігурував образ нареченої, хоча вона не мала права бути біля печі:

Спечіть мені коровай красний, Як на небі місяць ясний. Спечіть мені шишочки красні, Як на небі зірочки ясні.

У приготуванні до весілля важливим був етап «завивання гільця» — вбирання весільного деревця. Парубки рубали дерево, дівчата його «наряджали», співаючи пісень:

Ой у місті, місті бубни б'ють, А в нашім домі гільце в'ють — Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку...

У п'ятницю перед весіллям відбувався дівич-вечір, який був своєрідним прощанням нареченої з дівоцтвом і подругами. Дівчата плели вінок і співали:

Захотіла Марися калинового вінка. І послала батенька за море по калину; Батенько приїжджає, калина не процвітає: Ей, калино, калино, нещаслива година!

Нещасливоє зіллє не поспіло на весіллє, На той день, на неділю, Марисі на віночок. Ой поспіла, поспіла одна квіточка не дозріла, Не дозріла в садочку, та дозріє у віночку.

Весілля розпочиналося в суботу вранці, ритуалом розплітання коси, що супроводжувалося сумними піснями, величанням батьків нареченої, які виростили гарну дівчину, а тепер віддають її в чужу сім'ю.

Нареченого, який іде за молодою, подружки, родичі, молодші сестри і брати не пускали в хату без викупу. Пройшовши перепони, молодий входив у дім, де відбувалася весільна трапеза, яка супроводжувалася веселими і сумними піснями.

Післявесільні обряди починатися в понеділок. Традиційним було гостювання родичів у молодій сім'ї та гостини у відповідь усім рідним та близьким, щоб нові родичі могли познайомитися.

Весілля могло тривати від трьох днів до кількох місяців, і практично кожне дійство супроводжувався танцями й піснями. Кожний етап весілля мав свій смисл, все було пов'язане між собою, відповідало традиціям, які зародилися в сиву давнину.