Мойсей та Вічний Революціонер - чи можна їх поставити в один ряд?

Усім відомий вислів «Революція пожирає своїх дітей». За всю історію цивілізації це відбувалося не один раз — згадаймо Кромвеля, Робесп'єра, Марата... Загалом все проходить так: спочатку різкий переворот у суспільстві. Зміна одного суспільного ладу на інший, що здається прогресивнішим. Розписали заколот, розподілили між собою ролі, схопили короля, відрубали голову. Чого ж більше бажати для успіху революції? На короткий час наступає ейфорія. А потім заколотники незрозуміло як чином опиняються на місці попереднього монарха — чи то на престолі, чи на ешафоті. Бо люди, що підтримували їх під час перевороту, напевно, чекали від них якихось конструктивних рішень, поліпшення соціальних та економічних умов тощо. Адже вчинити переворот і на цьому зупинитись — все одно, що натиснути на червону кнопку: в суспільстві розпочинаються процеси, які рано чи пізно перемелють революціонерів-недоучок. Тому на етапі, що наступить після ейфорії «Ого, ми це зробили!», дуже важливо втримати у своїх руках владу, скерувати людей на правильний шлях.

Насправді, звичайно, все зовсім не так примітивно. Доля революції залежить не тільки від тих, хто її проводить, а й від народу. І все завжди відбувається по- різному. Напевно, такі думки не могли не виникати у Івана Франка, котрий майже все своє життя присвятив політичній діяльності і знав, що до чого. І Франко у своїх творах виводив різні варіанти революціонерів — своїх двійників. Наприклад, чому поему «Мойсей» називають автобіографічною? Мойсей свого часу також здійснив переворот — звільнив свій народ з-під єгипетського ярма. Та чи вистачило йому сили довести справу до рівня революції? І взагалі у чому головне завдання будь-якої революції?

Мойсея можна співвіднести з Каменярами, Вічним Революціонером, головним героєм «Перехресних стежок» Євгенієм Рафаловичем. І за своєю ідейною спрямованістю поема дуже нагадує саме цей роман.

Євгеній для свого народу, образно кажучи, такий самий вождь, як Мойсей для свого. Навіщо Мойсей сорок років водив євреїв пустелею? Це мало вичавити дух чотиристарічного рабства, виховати покоління людей абсолютно вільних духовно. Адже людський дух щосили опирається змінам: він з радістю стає рабом своїх бажань, власного засліплення.

Євгеній Рафалович також бореться із духовним рабством свого народу. А що для цього треба зробити? Просвітити народ, показати, наскільки скрутне його становище. Переконати людей у тому, що вони мають неабиякі права і повинні за ці права боротися. Але вони також мають і обов'язки — насамперед перед собою.

Ще одне трагічне непорозуміння — мета, до якої прагне вождь, і мета, до якої прагне народ, часто дуже різняться між собою. Мойсей сказав якось, що Гебреї пам'ятають далеке минуле й заглядають далеко в майбутнє, але не бачать того, що в них під ногами робиться. А я дивлюся на їхню поведінку й міркую: у яке таке прекрасне майбутнє вони заглядають, якщо ставлять перед собою єдину мету — бути ситими і спокійно жити? З іншого боку, Мойсеевий вираз можна трактувати й так: можливо, люди бажають для себе великого славетного майбутнього (хоча й не можуть уявити собі тієї величі, якої вимагатиме від них час). Але вони нічого не хочуть робити для досягнення цієї величі. Вони, мабуть, думають, що благодать Божа впаде на них із неба, і не розуміють, що кожен із них має докласти своїх зусиль, щоб увесь народ чогось досяг.

І навіщо тоді цим людям Царство Духа? І яке воно? Його не торкнешся, не побачиш. Перед очима постають лише бідні на рослинність пейзажі Близького Сходу. Тому завжди знайдуться лжепророки, Датани й Авірони, до яких схиляться слабкі сліпі серця людей. Бо ці демагоги говорять із народом доступною йому мовою, замість страждань і випробувань обіцяють тепло й повну годівницю.

У «Перехресних стежках» роль Датана й Авірона виконує фальшивий друг і захисник хлопів Шнадельський. І хоча Датан і Авірон не мають свій народ за дійну корову, роблять вони те ж саме, що й пан Шнадельський із паном Шварцом. Вони відштовхують людей від істинних цінностей, підточують їхню віру.

І люди перестають довіряти Мойсееві і так само перестають довіряти Рафаловичу. Вони бояться опинитися в пастці — тим часом не бачачи, у яку ведмежу яму вони впали. Що ж роблять лідери? Рафаловича охоплюють сумніви, але він покладається на свою залізну волю, впевненість, розум і знання, тому врешті-решт повертає собі довіру народу і досягає із ним взаєморозуміння. Доля Мойсея трагічніша: він має справу з могутніми силами, які за найменшу хвилину зневіри тяжко карають його. Але він виконав своє завдання, в останні хвилини життя досяг єдності зі своїм народом. А значить, і його революція також здійснилася.

Конфлікти лідера й народу Франко завжди сприймав дуже боляче, бо все життя поклав на просвітницьку роботу. І його діяльність не завжди викликала захоплення. Наприклад, через свої радикальні погляди він потрапляє до тюрми, розходиться з народовцями, живе іноді дуже бідно. З одного боку, освічені люди найкращі люди української інтелігенції сприймають його як пророка, гіганта духу З іншого боку, він