Мої улюблені місця Харкова (твір-опис місцевості)

Укотре переконуюсь, що всі мешканці одного й того ж міста чи села бачать свою малу батьківщину зовсім по-різному. На такі роздуми мене наштовхнула розмова з моїм другом, що відбулася зовсім недавно. Ми говорили про різні вулиці та райони нашого міста.

— Найкраще місце для прогулянок, що є в Харкові, це парк Горького, — сказав я.

— Та ну! — раптом обурився мій друг Сашко. — Що там робити?! Найкраще — центр: там і крамниць багато, і гуляти цікаво, і красиво, і усі пам'ятники там. Усе в центрі.

— Але ж у парку Горького — природа, а якщо пройти далі — там взагалі ліс починається. Тиша, листя, тільки ти і природа... — міркував я уголос.

Звісно, наша розмова закінчилась нічим: кожен тримався своєї думки. Якщо чесно, я й не думав переконувати свого приятеля, адже на колір та смак товариш не всяк. Утім, я подумав, що так само, як бувають сови та жайворонки, холерики та флегматики, так само бувають люди міста і люди природи. Люди міста люблять перебувати у центрі мегаполісу: рух, швидкість, купа цікавинок, натовп людей приваблюють їх та притягують, неначе магніт. А люди природи — навпаки: вони намагаються втекти подалі від галасу та автівок й опинитися ближче до тиші та спокою!..

Я чітко усвідомлюю, що я — людина природи, якщо дотримуватися цієї класифікації. І як чудово, що в нашому місті, яке я теж дуже люблю, все ж таки є місця, неначе створені для таких, як я. Отже, найулюбленіше місце в Харкові — парк Горького.

Центральна алея на свята завжди повна людей: тут продають морозиво, повітряні кульки та солодку вату, тут усе різнокольорове та гучне. Пройшовши трохи центральною алеєю, я завжди звертаю вбік — яскравість та музика поступаються в моїх очах тій казці, що починається зовсім поруч. А поруч починаються тихі та безлюдні доріжки поміж дерев, куди стиха долинає музика загального свята. Якщо пройти трохи далі — можна вийти до канатної дороги. Коли я був маленьким, я часто гуляв тут із батьками, і вони з радістю каталися зі мною канаткою. Їдучи у невеличкій кабінці, я завжди уявляв, що я на кораблі, а внизу розкинулось море. І насправді, море, зелені хвилі якого час від часу сколихуються вітром, і ти — єдиний капітан свого маленького кольорового судна: можна дивитися прямо за курсом, можна крутити головою на всі боки, намагаючись охопити простір, що відкривається навколо. Хтось казав мені, що, коли в місті було не так багато транспорту, Олексіївська лінія метро була недобудована, а приватних маршруток не існувало, люди їздили з Олексіївки до Сумської канаткою. Отак щодня, на роботу. Мабуть, це були дуже щасливі люди! Я й не уявляю собі тих часів, адже зараз все так швидко, ритм життя зовсім інший, і навряд чи хтось може дозволити собі щодня подорожувати кольоровим кораблем над зеленим морем лісопарку, отак сидячи мовчки і думаючи про своє... Та й ціна на одну поїздку канатною дорогою, ясна річ, дуже змінилась — зараз це вже атракціон, а колись, як мені розповідали, нею користувались набагато частіше. Схожий краєвид відкривається і з так званого Чортового колеса, що в парку, але це не зовсім те, бо тут справжня подорож, ціла пригода. Канатна дорога з'єднує парк Горького з іншим чудовим місцем для прогулянок та відпочинку — Ботанічним садом. Вода, що тече невеличкими каналами, які де-не-де перетинаються містками, дерева, футуристичний тент посередині, а поруч — ліс і стежинки, тиша й природа майже в центрі великого міста.

Безумовно, я належу до категорії людей природи, а не до міських людей, але навіть заміська тиша не зрівняється для мене з красою осіннього парку Горького чи осіннього Ботанічного саду. Я впевнений, що ці два прекрасних місця для прогулянок завжди радуватимуть мене, скільки б не минуло часу. І я щиро радий, що в моєму рідному Харкові є такі чудові місця.