Мої роздуми про політику (твір-роздум на соціальну тематику)

Усе ж таки існують певні вибухонебезпечні теми, сперечатися з приводу яких краще й не починати, бо люди одразу спалахують, починають агресивно відстоювати власну думку, яка частіше схожа на сліпу віру, — і дискусія перетворюється на сварку. Такою темою є політика.

Саме тому я не хочу висловлювати жодних думок про те, яка політична сила мені імпонує і чому, чиї дії я підтримую чи навпаки. По-перше, це особиста позиція кожного, по-друге, іншу людину навряд чи доведеться переконати, по-третє, це не так вже й важливо. Важливішими мені здаються певні загальні положення, закономірності та правила політичного устрою — відносно абстрактні, такі, що можуть бути застосованими до будь-якої держави. Шкода, що не існує певного кодексу честі для політиків, загальних вимог, за якими вони б проходили або не проходили до верхніх кіл влади.

Коли я розмірковую над державною владою і політикою, мої роздуми грунтуються на основному положенні. Воно таке: політик — це професія. Отже, він має поводитись як фахівець, а не як певна популярна особистість — не як артист, не як «світська людина». І ця професія, важка та відповідальна, зобов'язує мати знання з галузей історії, економіки, соціології тощо. А ще — знання з мови, бо кострубата, сповнена помилок та русизмів, яку іноді нам демонструють державні діячі, не додає гордощів щодо депутатів своєї країни.

Було б дуже добре, якби інформацію про професійні здібності політиків можна було тримати у відкритому доступі — щоб кожен міг почитати «резюме». Шкода, що звання та посади ні про що не свідчать.

Політика невід'ємна від дипломатії, від уміння лавірувати між різними думками, різними групами людей, але дипломатія — це мистецтво спілкування, а не плетення інтриг. А ще політик має відповідати за власні слова та дії. По телевізору я бачив сюжет про одного чоловіка, який захоплюється колекціонуванням. Колекція в нього досить дивна — він протягом багатьох років збирає політичні програми та агітаційні виступи різних політиків. Коли минає кілька років, він надсилає поштою кожному діячеві ті обіцянки, які він давав п'ять, десять або навіть більше років тому. Усі вважають його диваком, цього колекціонера-оригінала, але ж він робить символічну справу. Яка не стільки має якусь відчутну користь для політиків (навряд чи їм стає соромно і вони виправляються), скільки має величезне виховне значення для звичайних людей. Приклад цього дивака вчить кожного бути уважним до почутого та прочитаного й добре пам'ятати, де і що казала та чи інша людина кілька років тому, бо частіше за все інформація — фактична інформація — зникає з обріїв громадської свідомості буквально за місяць — і кожен може скористатися цим.

А ще мені муляє, коли політичні діячі використовують будь-яку подію у власних інтересах: коли якісь абсолютно аполітичні суспільні події стають полігоном для пошуку винних, взаємних заяв та звинувачень. Розв'язання проблеми — швидке та ефективне — було б набагато кращим піаром, ніж потік бруду на адресу опонента.

Замислюючись над усім переліченим, над усіма рисами, які уявляються мені в портреті ідеального політика, я намагаюсь сформулювати причину — чого ж не вистачає для того, щоб нехай не всі, але хоча б деякі державні діячі почали поводитися повністю коректно, відповідати фаховим та суто людським вимогам — відповідно до тієї високої і відповідальної посади, яку вони обіймають. Мені здається, що нашій країні поки що не вистачає політичної культури. Культури ведення перемовин, прийняття рішень, культури відрізняти події, що можуть бути об'єктом політичного процесу, від аполітичних, нейтральних подій, культури ЗМІ... Я вважаю, що створення політичної культури — чи не єдиний момент політичного процесу, який вже зараз повністю залежить від самих людей, від народу. Хтось із великих казав, що погані правителі обираються розумними громадянами, які ігнорують голосування. Ця думка здається мені надзвичайно мудрою. Саме поведінка людей, які не беруть участі у голосуваннях, які реагують на нечисті способи пропаганди, саме реакція народу дозволяє політикам поводитись некоректно і непорядно: якби усі одразу відрізняли чорний піар і нечисту пропаганду від реальних дій і внесків в економіку, культуру, соціальне життя — хіба політики користувалися б цими маніпулятивними технологіями? Я вважаю, що в суспільному житті нашої країни так багато негараздів у тому числі й через те, що ми самі схильні приймати емоційні рішення, вірити «сенсаційним заявам», нехтувати своїми правами та свободами. Я вважаю, що політична культура України тільки зароджується і починає розвиватися, а чи досягне вона прийнятного рівня, — залежить від діяльності кожного з громадян, від індивідуальної політичної культури кожного.