Миле, любе, найдорожче... (за творами М. Вінграновського)

У віршах українського поета Миколи Вінграновського неначе цілий світ зібрано. Натхнення постові дає рідна українська земля — її ліси, поля, гори, річки, небо... Прочитаєш його поетичні рядки — і засвітишся незбагненним щастям. Ось воно, моє, рідне!

У віршах «Сама собою річка ця тече...», «Перша колискова», «Ходімо в сад...» змальовано картини рідної природи. Я дуже люблю дерева, а тут їх — сила-силенна! Яблуні, сливи і груші у вірші «Ходімо в сад...», але яка ж жива яблуня, в неї на колінах спить вітер, а груша із жовтими кулачками, у яких вона затисла сонячні жовточки! А клен над маленькою річечкою, а сонна яворина! Усі дерева у Вінграновського — олюднені, живі, чарівні.

У вірші «Сама собою річка ця тече» поет Вінграновський ніби зіставляє себе — малого із великим світом природи і знаходить щось йому близьке. «Маленька річечка, вузенька, як долоня...» Ця річечка — також дитина, «Дніпра тихенька синя доня», як і та дитина, від імені якої ці вірші написані.

Усе це живе, одухотворене, живе тут. поруч, із ним, зі мною. Річечка тече «в городі в нас під кленом», вона, як і дитина, радісно сприймає пахощі рідної домівки: «...і наша хата пахне їй борщем...» Вінграновський вчить любити все це — і сад, і річечку, і мед, і тата з мамою.

А найбільше мені подобається його «Перша колискова» — вона так схожа і не схожа на мамину колискову. «Спи, моя дитино золота, спи, моя тривого кароока...» І хоч у мене очі сірі, я розумію, чому Вінграновський назвав дитину «тривога кароока». Коли я хворію і в мене висока температура, моя матуся загортає мене у ковдру і колисає, як маленького. І я чую, як стукає мамине серце — вона дуже хвилюється за мене. І слова Вінграновського також від серця, немов від маминого доброго і теплого серця:

Спи, моя дитинко, на порі.

Тіні сплять і сонна яворина...

Та як небо в нашому Дніпрі,

Так в тобі не спить хай Україна...

Я гак само все це люблю, як Вінграновський. Його вірші — немов мамині доторки, цілунки перед сном — зігрівають мене своїм лагідним і ніжним теплом, нагадують, що завтра знову буде день золотий, і мама, і тато...