Микита в б-Б (оповідання, в якому перемагає дружба - після вивчення твору В. Нестайка «Тореадори з Васюківни»)

Микита Біленький у 6-Б з'явився наприкінці вересня. До того він учився в іншому районі нашого міста. Батьки Микити поїхали у довгострокове відрядження за кордон, а хлопчика забрата бабуся. Довелося перевести до школи, біля якої жила бабуся.

Дівчата 6-Б одразу звернули увагу на Микиту. Худорлявий, височенький, із хвилястим лляним волоссям і великими зеленими очима, він нагадував дівчисько. Звісно, не тільки зовнішність викликала їхню симпатію. Микита грав на гітарі, співав, а ще складав вірші. У хлопця було багато позитивних якостей, але головне — Микита добре вчився. П'ятий клас він закінчив із «десятками» та «одинадцятками». А ось хлопці, на відміну від дівчат, недолюблювали Микиту. Дали йому прізвисько — Білий. Глузувати, що завжди приходить до школи у формі, тоді як інші ходили в чому заманеться. І ще не подобаюся, що Микита завжди був готовий до уроку — будь-якого: чи то математика, чи то англійська мова. Треба віддати належне, Микита ніколи не відмовляв,, коли до нього звертатися по допомогу. А ще хлопців дратувало те, що він ніколи не прогулював уроки.

— Білий, — звернувся до Микити Сергій Воронов, — задачку як, розв'язав?

— Розв'язав, — відповів той.

— Дай списати!

— Не дам. Краще поясню, а ти сам зрозумієш.

— Нема часу слухати тебе. Завтра поясниш. Давай скоріше!

Микита виявив принциповість і списати Сергію не дав. Хлопці демонстративно перестати спілкуватися з Микитою.

Одного разу Микита сам виявився непідготовленим до уроку, історичка Ніна Михайлівна викликала хлопця відповідати і вперше здивовано підвела брови, почувши:

— Сьогодні я відповідати не готовий.

— Оце так! — з радістю вигукнув Сергій. — Ми не готуємося до уроків. Одержуйте два бали! — Він глузливо з-за плеча подивився на Микиту.

— Ні, два бали ставити не буду, — відповіла вчителька. — Це у Біленького вперше, напевно, є вагомі причини.

Микита пояснювати нічого не став, але назавтра він зовсім не прийшов до школи. Не було його і в наступні дні. Коментарі хлопців не примусили себе довго чекати.

— Все, втомився, — сказав Сергій.

— Даремно глузуєш, — сказала серйозна Юля Волкова. — Його підтримати треба. Ольгу Всеволодівну, бабусю Біленького, у лікарню забрати. Він зараз на самоті.

— Звідки знаєш? — запитав Стас Славгородський.

— Та живемо в одному будинку, вони — у шостому під'їзді, а ми — у п'ятому. Кілька днів тому «Швидка» була біля їхнього під'їзду. Я думаю. Сергію, ти знаєш. Ти ж частенько граєш у футбол із нашими дворовими хлопцями. Зараз він весь час проводить у лікарні.

Ніхто не чекав, що саме Сергій запропонує піти до Микити додому, щоб дізнатися. у чому вони можуть бути корисними.

Увечері, домовившись із Микитою по мобільному. Сергій привів ледве не весь клас. Хлопці принесли домашнє завдання і розповіли, чим був цікавий минулий тиждень, а дівчатка поратись на кухні.

— Ми зрозуміли, Микито, — вперше Сергій звернувся до хлопця на ім'я, — як нам тебе бракує. Давай дружити.