Марсель Пруст - один із основоположників модернізму

Пруст — жива легенда Парижа. Марсель Пруст (1871 — 1922) народився в Парижі в родині відомого лікаря і вченого. Після закінчення ліцею отримав ступінь бакалавра. Відслуживши в армії (1889—1890), Пруст вчиться в Сорбонні на юридичному факультеті. Там він отримав учений ступінь з юриспруденції, а потім і з літератури. Молодий чоловік, вишукано одягнений, освічений, був завсідником світських салонів. Та заживши слави світського лева, через рідкісну й небезпечну хворобу змушений був зачинитися у стерильній кімнаті з панелями з коркового дерева, звідки не виходив до кінця днів. Саме там він і написав свої найкращі твори.

Початок творчості — яскраве свідчення таланту. З 1892 року Пруст регулярно друкувався у журналі «Фігаро». 1886 року він створив книгу «Втіхи й дні» — збірку текстів непевного жанру — між есе та нарисами, які сам автор назвав «елегантними стражданнями». А вже після смерті Пруста в його паперах було знайдено інші тексти цього періоду — роздуми про мистецтво («Проти Сент-Бева»).

Марсель Пруст — творець «суб'єктивної епопеї». Традиція Бальзака була творчо переосмислена Прустом, який створив епопею сучасного йому життя Франції. Для визначення створеного Прустом жанру Томас Манн використав формулу Ґете «суб'єктивна епопея».

«У пошуках утраченого часу» — суб'єктивна епопея. Усього епопея складається з 7 частин у 15 книгах. Перший роман «На Сваннову сторону» написаний 1911 року, та жоден видавець не зацікавився ним. Славу письменнику приніс наступний роман — «У затінку дівчат-квіток» (1919), відзначений престижною Гонкурівською премією. Потім вийшли друком «Германтська сторона» (1920), «Содом і Гоморра» (1921 — 1922). Усі інші побачили світ лише після смерті автора: «Полонянка» (1923), «Альбертина зникає» (1925), «Віднайдений час» (1927).)

Головний герой-оповідач — художник Марсель. (Цей герой є головним у всіх романах, і саме він розповідає про своє життя, родину, друзів, знайомих, сусідів, про маленьке провінційне містечко Комбре, де минули найкращі роки дитинства і юності в Парижі. Так з розповіді про стосунки сімей різних верств складається враження щодо загального устрою Франції. Так виникає широка панорама реальних подій, що визначали історію цієї країни на межі XIX і XX століття, включаючи Першу світову війну. Марсель — художник, що має переконання й цінності раннього Відродження. Саме мистецтво, світ гармонії і краси стає для нього не тільки джерелом, а й еталоном життя.

Мотив мистецтва — один із основних у творі. (Зосередивши увагу на зображенні психологічного стану героїв та перипетій приватного життя, Пруст поєднав суб'єктивне й об'єктивне за допомогою сну. У цьому стані напівреальності він вбачає суть людини через красу, через мистецтво, яке осягається інтуїтивно. Розум для Пруста виявляється другорядною категорією, він лише відкриває шлях для інтуїції, яку автор мислить як основу пізнання за допомогою мистецтва. Та й сам погляд автора близький до погляду живописця. Саме через мистецтво власний досвід героя мислиться як частина загальнолюдського. Мистецтво є єдиним способом «вийти із себе» і «побачити інших», способом об'єднання світу.

Асоціативний принцип — основа композиції. Композиція головного твору Пруста будується за асоціативним принципом. Вона химерна, примхлива, бо в ній відсутній рух у часі. Дійові особи поєднуються вільно, вони можуть бути пов'язані між собою хіба що асоціаціями або незначними другорядними деталями, які об'єднує пам'ять героя. Ключовими стають мотиви самотності, свідомості, самосвідомості. Усі романи циклу написані від першої особи. Йдеться про те, що виражає внутрішнє «я» героя-оповідача, яке розкривається протягом усього твору, інші ж залишаються нерозкритими. Герой лише намагається розкрити їх, зрозуміти, спостерігаючи за їхньою поведінкою. Якщо людина закрита для іншої, то світ виглядає розірваним. Пруст долає цю розірваність, користуючись логікою естетики.

Великий смисл суб'єктивної епопеї Марселя Пруста. Епопея справила великий вплив на літературу XX століття. Вона подає спробу по-новому осмислити людство, час, історію. На думку Пруста, мистецтво — це єдиний спосіб переконатися в існуванні інших людей, повернути «втрачений час», тобто тільки засвоївши і переживши власною пам'яттю те, що бачив, відчував, — можна знайти «втрачене минуле», себе у світі і світ як такий. Використання імпресіоністичної техніки для осмислення філософії існування світу розкриває нові можливості модерністського мистецтва.