«Марія» - перший роман про колективізацію та голодомор в Україні

Твір має підзаголовок «Хроніка одного життя» і відповідає жанру хроніки, і цим пояснюється композиція.

Кільцеве обрамлення. (вір побудований так, що з перших рядків зрозуміло, що життєве коло Марії від народження до смерті пройде і завершиться у творі.

Особливості жанру. Оскільки це хроніка, то життя Марії описане у чіткій часовій послідовності, автор ретельно підраховує дні її життя. Водночас у творі надані риси агіографічні (житійні), щоб підкреслити страдницький шлях героїні.

Особливості побудови. Твір складається з трьох частин-розділів: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Кожна частина містить розповідь про життя Марії на тлі історії цілого народу. Вона одна з тих, хто не пережив голодомору 1933 року. Через образ головної героїні розповідається про страдницьку долю селянства.

Символіка твору. Символічним є повторення троїчності. Окрім трьох частин твору, в ньому саме три сюжетні лінії: лінія Марії, лінія Гната Кухарчука, лінія Корнія Перепутьки. Високий стиль оповіді надає Марії надпобутового біблійного значення. Отже, Марія — і біблійний символ, і символ самої України. Немало у творі й інших символів. Наприклад, молоко — символ життя, хліб — символ добробуту і символ життя. Сім років не було Корнія, і він набрався у флоті чужого, що втілилося потім найгіршими рисами у його сині Максимі.

Художні особливості твору.

Роль художньої деталі. Найважливіший образ — хліб. Автор змальовує його по-різному, вибудовуючи художній ряд з окремих деталей: ось Марія в чужих людей після смерті батьків — «Їла сухий хліб», потім робота у наймах — хліба було вдосталь, бо вона заробляла; далі заміжжя за Гнатом — гіркий хліб з нелюбом, заміжжя за Корнієм — бідний хліб, потім достаток, набутий сумлінною працею — хліба вистачає. Після революції поступово скінчився хліб, аж поки не стало зовсім: «Вмреш, дитинко, — думала про онуку Марія. — На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба». Градація деталі використовується й на інших прикладах, зокрема, на образі землі тощо.

Фольклорна традиція у творі. Вже сам піднесений тон розповіді споріднює повість «Марія» з кращими взірцями народної пісні. Не випадково ж слово «пісня» зустрічається досить часто. Та й сама героїня полюбляє співати. Це як жити: «Дні, дні, дні... Марія йде, співає, працює, спить». Фольклорна традиція проглядає в усьому: покохала, яку пісні; життя з нелюбом — як співали у піснях і так далі. Вимір часу йде через сільську працю: «Поорали, посіяли, зняли яблука й сливи, викопати буряки, бараболі, порубати капустини». Фольклорна традиція проглядає і в повторі (тричі) подій, і в деталях: три сини було в матері. Демко загинув на війні, Лавріна репресували, а править найжорстокіший Максим, що розстріляв материну ікону, вигнав батьків з хати, відцурався від рідні й роду, та й від самого свого народу. Ось чому (чи не фольклорна традиція з огляду на Ґонту, що вбив синів, чи Тараса Бульбу) Корній вбиває сина Максима, як убив у собі колись оте ганебне недбальство, неробство, брутальність і жорстокість, що надбав колись у російському флоті, де служив.

Біблійні мотиви твору. (Вибір імені героїні вже красномовно говорить про намір автора пов'язати страдницьке життя звичайної земної жінки зі страдницьким подвигом Діви Марії — Вічної Матері Божої. Спосіб викладення матеріалу тяжіє до житійної форми, тут багато є від традиційної агіографічної літератури. Розділи твору названі явно за аналогією до біблійних Книг Царств: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб».

Особливості мови. Особливістю мови У. Самчука є побудова речень, найчастіше коротких. Неповторний тон його творів, їхня чарівність досягається за допомогою пауз, які він робить несподіваними крапками. Наче речення обірване, але виявляється, слів більше не потрібно, все сказано: «Але не тому Марія плаче, що сирота. Ні. Марія не тому плаче. Марія плаче, коли на широкому світі тісно стає, а душа вимагає простору». Такий синтаксис робить оповідь виразною, точною і зберігає певну інтригу, заохочує читати й читати його прозу. Навіть описи він робить короткими реченнями, що криють у собі додатковий смисл.

Система образів — відображення глибокого смислу твору. (У системі образів зустрічаємо знову троїчність. Адже розповідь побудована на трьох сюжетних лініях, пов'язаних із головними героями — Марією, Гнатом, Корнієм. Вони перетинаються, щоб позначити головне не тільки у житті Марії, а й у житті всього суспільства. Корній — Марія: замало одного кохання на двох, без кохання нежиттєспроможні діти, ніщо не народжується без любові. І в родині, і в суспільстві Марія — Корній: зберегти душу, очистити від чужого зла здатна велика любов, яка все перемагає. Та за все треба платити. І за помилки молодості теж. Максим — розплата не тільки для Марії та Корнія, а й для всього суспільства, що не змогло виховати совість і працелюбність — основу життя. Перетинаються шляхи Марії та Гната після розлучення: один раз він спалює їй хату — «з любові», що спричинено ревнощами, іншого разу, коли вже любов для нього — це любов до Бога, просить у неї пробачення