«Міряйте свої сили відповідно до мети, а не мету відповідно до сил» (А. Міцкевич)

Адам Міцкевич починав свій творчий шлях оптимістичним закликом до молоді ставити перед собою велику мету і віддати їй усі сиди.

Майбутній поет народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся, поблизу Новогрудка, в сім'ї адвоката. Рано втративши батька, з дитинства привчався до самостійного трудового життя, адже вбогому шляхтичу важко стати великим паном, якщо він сам собі не допоможе. Обдарований хлопчик устигав усе: допомагав матері, учився, цікавився легендами Білорусі і Литви, записував історичні оповідання людей, які ще пам'ятали Польщу єдиною державою. Усі ці знання привіз молодий Міцкевич у Вільно, де був зарахований до університету «казеннокоштним» студентом. Він із задоволенням вивчав різні науки, серед яких улюбленими були рідна і світова література, історія Польщі і античного світу. Та захоплення науками не заважало Міцкевичу брати активну участь у суспільному житті університету і міста. Він стає одним із організаторів таємних студентських патріотичних товариств «філоматів» і «філоретів», тобто тих, хто любить науку, і тих, хто любить доброчесність. Ці товариства готували молодь до активної боротьби за батьківщину, виховували свідомих громадян майбутньої незалежної Польщі. Саме в цей час Міцкевич уперше познайомився з працями французьких соціалістів-утопістів та з ідеями французької революції. На засіданнях гуртка поряд із політичними завданнями обговорювалися художні твори його членів. Твори Адама Міцкевича цього часу відзначені співчуттям до соціально і національно пригноблених народів. Він закликав друзів вивести всю планету на нові шляхи, вірити в краще майбутнє. Поет ніколи не зраджував цю свою юнацьку віру, хоча умови його життя могли породити відчай і безнадію.

Поезія Міцкевича активно включалась у боротьбу між романтиками і епігонами класицизму за формування нової суспільної свідомості. Його творчість стверджувала демократизацію суспільства і літератури, ламала старі канони моралі та етики, поетичного словника і образності. Вона орієнтувалася на фольклорні джерела, на близьку народові мову, на народні традиції і розуміння добра і зла. Використовуючи у своїх творах народні легенди, Міцкевич намагається протиставити «правду люду» «мертвим правдам», ретроградним догмам. Його захоплює життєвість, правдивість і філософічність народних міфів, характер народного морального кодексу. Поет упевнений, що народна етика має стати кодексом усього суспільства.

Ідею пристрасного служіння батьківщині Адам Міцкевич уперше реалізує в історичній поемі «Гражина», основний мотив якої — заклик до об'єднання литовських князівств у боротьбі за свободу. Мужність, високі моральні якості, благородство душі, патріотизм — все це ріднить Гражину, героїню однойменної поеми, з легендарними образами жінок з усної народної творчості. В поемі йдеться про далеке минуле, але в ній чітко вгадується проекція на події, свідком і учасником яких був Міцкевич.

Його авторське «я» присутнє в усіх творах. Тисячами ниток воно зв'язане зі світом, з окремою людиною і з усім людством.

Звичайно, не всі однаково прихильно сприйняли творчість молодого поета. Але його твори вже знайшли свого читача, зародили в душах патріотів жагу до боротьби, до свободи, а сам Адам Міцкевич ніколи і ні за яких обставин не відмовлявся від своєї юнацької мрії бачити Польщу єдиною, вільною і незалежною.

Протягом усього свого життя поет пам'ятав девіз, який він сформулював ще в молоді роки. Він завжди ставив перед собою чітку мету і міряв свої сили відповідно до неї і ніколи не міряв мету відповідно до своїх сил.