Людина, народ, історія у кіноповісті О. Довженка «Україна в огні»

Страдницький шлях до людей. Саме кіноповість довго йшла до читача (від 1943 до 1990 р., а повний варіант побачив світ аж 1995 року). «Україна в огні» не сподобалася Сталіну, і, як писав О. Довженко у «Щоденнику»: «Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене».

Задум і тема кіноповісті — данина любові до України. Цей твір автор розпочав писати під час відступу Червоної армії, коли Довженко довідався, що німцям здали Київ. Він писав, що в цьому творі «якось напівсвідомо, себто цілковито органічно, заступився за народ свій, що несе тяжкі витрати на війні. Кому ж... сказати було слово на захист, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею?» (28.11.1943). Отже, темою твору є зображення України у вогні Великої Вітчизняної війни.

Будова тексту — новаторська структура заради емоційно-смислової точності. І. Сюжет. Сюжетні лінії не є безперервними, вони не тільки переплітаються у якихось точках сюжету, а й перериваються так, як це робиться у кінофільмі, коли один кадр змінюється іншим, аби показати одночасність подій. Це елемент кінопостановки, а не літературного тексту. Проте автор створив новий специфічний жанр кіноповісті саме задля того, щоб поєднати драматургію кіно з епічністю прозової оповіді. Об'єднує сюжетні лінії тема війни.

Центр сюжету — сім'я Запорожців. Зміст твору концентрується навколо зображення сім'ї Лавріна Запорожця, бо саме ця родина стала уособленням українського народу, що опинився в огні війни й постав перед моральним вибором, зробивши його на користь вічних цінностей — сім'ї, народу, Батьківщини. Зображення родини Запорожців — данина літературній частині кіноповісті, бо воно надавало можливість емоційно точно розповісти про те, чим і як жив його народ.

Суть кіноповісті — родина на тлі історії. (Автор твору дає багато широких узагальнених картин початку війни: безладний відступ військ, загибель людей від бомб, розпач матерів, страх за себе й рідних, бо війна зруйнувала все. Потім картини окупації, вивезення до Німеччина молоді, партизанську війну і нарешті звільнення Тополівки — ось загальні плани, що змальовують історичне тло, на якому розгортається життя й боротьба сім'ї Запорожців — одних з багатьох таких самих родин України, яким не байдужа була її доля.

Символіка кіноповісті — спосіб узагальнення вічного. (Символіка твору покликана дати широке узагальнене уявлення про справжній смисл того, що відбувалося. Вже саме прізвище головних героїв твору — Запорожці — символічне для України. Та й назва села Тополівка символічна (як часто у літературі згадується тополя і до, і після Довженка — «прийдуть з України верби і тополі» (В. Симоненко) тощо). Синів у Лавріна Запорожця було п'ять — як п'ять пальців однієї руки — так само єдині, здатні стиснутися в один кулак, аби дати відсіч ворогу. Земля сама, яку «можна їсти» — символ родючості й добробуту. Саме її гауляйтер Кох обіцяє нарізати кожному німецькому солдату 45 гектарів, та зажерливі вороги нею ж і вдавилися.

Символічна картина звільнення села Тополівки: село спалене, а на очах сльози радості у поранених бійців, що його відвоювали. Символом вічної коханої виступає посивіла молода Олеся, яку Василь попри все називає красивою. Символічна й остання картина: знову зібрався, хоч і поріділий, рід Запорожців, знову вони співають улюблену пісню матері:

Ой піду я до роду гуляти,

Тож у мене увесь рід багатий...

Символічно й те, що вранці Олеся знов проводжала на війну весь свій рід.

Народ — творець історії. О. Довженко, піддавши аналізу саму ситуацію, коли в університетах не вивчали історію свого народу, показує не тільки страшні наслідки денаціоналізації, позбавлення підґрунтя патріотизму, а й висловлює думку щодо того, що сам народ вносить корективи, бо він творить історію власними руками, узявшись до зброї на захист людини, сім'ї, Батьківщини.