Береже він не нявку, а образ коханої. Заради ілюзії присутності Марічки Іван ладен обманювати себе якомога довше. Що на нього чекає, якщо він скине з себе нявчині чари, вийде з лісу, повернеться до села? Він буде й далі повільно й болісно помирати від мольфарових чарів? Ні, він цього не хоче. Так, він загине в проваллі, але нехай останні хвилини його життя будуть прикрашені присутністю Марічки... Навіть якщо це не Марічка.

Ось іще одна тінь долучилася до сонму тіней. Іще одну душу провели на той світ веселим гулянням. Бо що є життя і що є смерть? Чи мало в світі було людей, які за життя не зазнали щастя? А Іван та його Марічка були щасливіші від інших, щасливі своїм високим почуттям. І саме тому ніколи до них не дорівняються земні, пересічні палагни та юри...