Любов рятує світ (за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Михайло Булгаков виніс у назву роману імена героїв, яких пов'язало кохання, зазначивши тим самим одну з головних тем твору. Але хоч кохання їх і варте захоплення, тема набагато ширша, бо вона включає й любов-співчуття, любов як форму людських стосунків.

Чому Воланда дивує, що в Москві все ще живе кохання? Чи не тому, що він спостерігав брак любові між людьми, коли прийшов до вар'єте, коли спілкувався з різними людьми у Москві. Може, тому так вільно йому, що навколо не так багато тієї любові. Згадаймо, чим керується Аннушка, підглядаючи у шпаринку за чужим життям. А барон Майгель? Та й письменники, знавці людської душі, що мали бути уособленням краси духу й високої любові до людини, більше опікуються своїм становищем з-посеред таких самих «письменників». Між ними панує заздрість. А нездара Рюхін заздрить самому Пушкіну. «Поталанило, поталанило!» — ятриться він, не дозволяючи собі й подумати, що Пушкіну допоміг стати визначним поетом тільки талант. Але такі дрібні людці не здатні оцінити чужого успіху. Вони не мають ані краплі любові до ближнього. Так критик Латунський не міг не знати усіх наслідків своєї критичної статті для Майстра і все ж надрукував її. Та ще гірше вчинив Алоїзій Магарич, що, втершись у довіру до Майстра, дозволивша тому вважати себе другом, чатував на можливість у будь-який спосіб захопити квартиру Майстра. Він зрадив тепле почуття дружби, якої так прагнув письменник, зацькований критиками, написавши на нього донос. Отож і справді кохання Майстра і Маргарити на тлі того, що відбувалося тоді у Москві, здавалося дивом. Булгаков підкреслює неповторність, обраність Маргарити саме як жінки, здатної до самовідданого кохання. Вона здатна на самопожертву заради коханого, причому жертву страшну — Маргарита жертвує своєю душею. Вона й зовні незвичайна: жовті квіти (колір місяця), чорне пальто (багато символічних значень, від знаку жалоби до символу вічності), небачена самотність в очах. Це прагнення любові зробило її такою — вразливою, чуйною. Не випадково ж Булгаков подає епізод із Фрідою, яку Маргарита по-жіночому пожаліла й попросила не приносити їй страшну хусточку — нагадування про вчинений нею гріх дітовбивства. У цьому епізоді Маргарита розкривається як людина, здатна до співчуття, до любові. Адже й тоді, коли жінка нищила квартиру Латунського, вона схаменулася від плачу дитини, яку пожаліла. Виходить, любов рятує від бездуховності, від порожнечі. З любові виростає кохання до чоловіка чи жінки. З любові виростає справедливе суспільство, у яке так легко вірив Ієшуа Га-Ноцрі. Отож любов і справді рятує світ.