«Любий щоденним...» (Твір-розповідь)

Одного вечора я прибігла до матусі зі сльозами. Я посварилася зі своєю найкращою подругою Ритою. Власне, навіть не можна сказати, що посварилась. Не було жодного приводу для конфлікту. Так банально — слово за слово, просто роздратування і нестриманість, але ж від того мені було тільки ще більше боляче! Не було ради, бо не було за що вибачатись — ми обидві були винні — не було проблеми, яку необхідно було розв'язати, треба було тільки охолонути та примиритися, але біль від гірких слів, яких ми в розпалі наговорили одна одній, сором за себе, страх, що примирення не буде — усе змішалося й пекло!

Матуся розрадила мене, коли ж я пожалілася, що не знаю, як правильно розповісти Риті про свої почуття, адже думки й емоції плутаються в моїй голові, мама дала мені дуже мудру пораду. «Не знаєш, як розповісти? А ти не розповідай. Ти напиши», — лагідно сказала матуся.

Я спочатку дуже здивувалася, а потім вирішила, що ця порада дуже розумна. Так я взялася до свого першого в житті серйозного листа. На папері всі мої змішані почуття виглядали на диво зрозумілими, але від того не менш щирими... З Ритою ми скоро помирилися й більше не сварилися через дрібниці.

Але з цього часу в мене з'явилася нова цікава звичка. Коли трохи згодом після тієї сварки мені без причини стало сумно й самотньо і не було з ким поділитися своїми емоціями, та й як поділитися, коли відчуваєш тільки неясний сум, без жодної причини... От тоді я згадала мамину пораду, знайшла товстий чистий зошит — і почала писати. «Любий щоденник...» — так я почала свої записи. У цьому зошиті, який я зберігаю у шафі, я записую усе, що зі мною сталося, свої почуття та емоції, міркую щодо всього, що бачу і дізнаюсь нового, а життя насправді сповнене новими враженнями та найрізноманітнішими подіями. Ні, я не стала менше спілкуватися з друзями чи батьками чи менше довіряти їм. Навпаки! Тепер я краще розумію саму себе і мені легше говорити про свої почуття. Я навчилася виражати на папері не тільки емоції, а й думки, адже я часто записую до щоденника свої філософські роздуми — про любов, про дружбу, про поведінку людей. Мені це допомагає, навіть дуже допомагає.

Сьогодні моєму щоденнику виповнюється рік. Так, від нашої сварки з подругою і написання їй листа минуло понад рік. Вже майже рік я кілька разів на тиждень занотовую найважливіше, що сталося зі мною, свої думки, почуття. Мій любий щоденник посідає важливе місце в моєму житті, а в ньому найбільше уваги, як і раніше, приділено моїм друзям та батькам! Я сподіваюся, що зможу допомагати їм так само, як колись допомогла мені мама, давши чудову пораду. Якщо ви не можете щось сказати — пишіть! Уже кілька моїх подруг взяли з мене приклад і завели власні щоденники. Звісно, ми не ділимось тим, що пишемо у них, бо це найпотаємніше, проте я рада, що комусь стало краще завдяки моїй пораді. Допомагати людям — найприємніше для мене. Про це я обов'язково напишу у своєму щоденнику.