«Лист до калини» - лист у вічність (роздуми над поезією І. Драча)

Чому людина пише листи? Мабуть, хоче про щось сповістити, а може, сама сподівається отримати листа у відповідь. Але до калини хіба часто пишуть? Та прочитаймо перші рядки вірша, що дав назву збірці, і все одразу стане зрозумілим:

Все більше нікому писать мені листи.

Залишилась, калино, тільки ти.

Та калина у рідному краї, вона пам'ятає його близьких, вона ніби всотала безмежну любов матері до дитини, дітей до батьків, родичів, які бажали одне одному добра й завжди розуміли, хай там що, — це рідня. Отже, ця калина постає символом батьківщини, яка уособлює всі найдорожчі для людини цінності. Вірш набирає широкого узагальнення: це поетичний твір про вічне — любов і красу. І перше розуміння про ці вічні цінності кожен набуває в дитинстві, десь біля своєї калини, тому й ставиться поет до неї так:

За цілий світ, за всесвіт не продам.

Тож клекоти назустріч всім вітрам,

Тож крила підіймай свої тугії

Безсмертним цвітом правди і надії.

Уже в першому вірші збірки зустрічаємо образи, які стануть ключовими. Так у новорічній баладі «Крила» поет створює цікавий філософський образ — крила у подарунок. Отак:

Кому — шапку смушеву,

кому — люльку дешеву... Кому — пушок на рило,

а дядькові Кирилові — крила.

Здавалося б, оце так подарунок! Крила — це свобода, це можливість польоту. Та Кирило їх обтинає сокирою, бо вони йому заважають «мати якусь свободу» у його розумінні. Чи гідний він тих крил? Чи здатні ми всі оцінити великий дар свободи — так ставить питання поет. Він сам мав ті крила, бо прозирав усю красу світу і бачив внутрішнім зором серця, як у вічній розмові єднаються трави і дерева, сонце і соняшник, людина і поезія:

Поезіє! Сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.

«Баладою про соняшник» І. Драч назвав цей ліричний твір із фантастичним сюжетом. Та чи такий уже фантастичний сюжет про хлопця, сонце, землю, соняшник? Поетична фантазія лише допомагає побачити красу в щоденному бутті. Об'єктом зображення стають різні предмети і явища: сонце, дерева, птахи і навіть цибуля з «Балади золотої Цибулі». Для нього «Вона — золота Цибулинка з маминого городу». І виходить, що всі образи поезії І. Драча сходяться до одного, головного — Батьківщини:

В мого роду — сто доріг, Сто століть у мого роду... Сім вітрів в ногах лежить Мого роду і народу.

Отож «Лист до калини» — це лист у вічність, лист про те, що ми, українці, є, про те, що нам так само дорога наша земля, люди, мова, як і всім іншим народам — їхня мова й земля. Це лист любові і надії.