Ліро-епічна творчість Бориса Грінченка.

Грінченко-байкар. Патріотичний романтизм балад. Деякий час Борис Грінченко присвятив мистецтву складання балад. При цьому сюжети брав найрізноманітніші — від власних роздумів про героїчну історію українського народу («Смерть отаманова») до міфології та зарубіжної літератури й фольклору. Ці балади та легенди призначені як для освічених читачів, так і для простолюду. Сам Грінченко прагнув, до виховання народу на загальнолюдських цінностях, на прикладах мужності та сили духу, а також до виховання в простих людей естетичного чуття.

Соціальна правда в прозі Грінченка. Повісті та оповідання Бориса Грінченка мають глибоке психологічне звучання, але психологія героїв зазвичай подається у зв'язку з їхньою соціальною діяльністю, їхніми переконаннями. Має місце й такий аспект, як психологія суспільних станів. Письменник показує всі тонкощі стосунків селянства та інтелігенції, бідноти, середняків та багатіїв; дуже цікавить його тема злочинів, на які селян штовхають бідність, неосвіченість. Часто протиставляються місто й село як носії абсолютно різної культури, до того ж ні те, ні інше не ідеалізується. У найтемніших, найжорстокіших моментах своїх творів Грінченко ніби закликає читачів бути людяними, толерантними, не заздрити та не жадати чужого, а боротись із суспільним злом чесними способами.

Оповідання для дітей і про дітей. В оповіданні «Каторжна» Грінченко показує трагедію бідної, незахищеної, самотньої людини. Дівчина Докія змалку не знала любові та ласки ні від кого, окрім матері. Її дитинство було зруйноване постійними кпинами, побоями як удома, так і на вулиці, бо сусідні діти не хотіли прийняти до свого кола цю маленьку вигнанку. Але жорстокість світу не здатна побороти світлу душу дівчини. Дивовижно, але навіть у найскрутніші часи від повного духовного занепаду її рятує саме любов — любов до матері, до калини, до хлопця, до маленької дитини.