Ліричний образ Мазепи в однойменній поемі Д. Байрона

Довгі роки постать українського гетьмана Івана Мазепи була символом зради, адже у війні між Росією і Швецією він підтримав Карла XII. Після поразки короля Мазепа був змушений назавжди покинути рідну землю, а переможець Петро І знищив Батурин, місто гетьмана, наказав убити його жителів. Століття після того українців називали «мазепинцями», як таких, що здатні на зраду.

Д. Байрон, на відміну від російських письменників, захоплювався постаттю Мазепи, який хотів бачити Україну незалежною від Росії.

Твір починається картиною втечі Карла XII після, поразки його армії під Полтавою. Разом із ним від гніву молодого царя втікає Мазепа. Поранений шведський король разом із залишками війська зупиняється на спочинок і просить Мазепу розповісти якусь цікаву пригоду зі свого довгого життя. Гетьман згадує молоді роки, коли він служив пажем у польського короля Яна Казимира.

Ян Казимир не був схожий на Карла ХЙ, «Бо не завойовував країн, Ані великих, ні малих, Лише на те, щоб втратить їх», а «шанував жіноцтво й муз», влаштовував пишні бенкети, турніри, вистави. При королі був один багатий і гонористий пан, який мав молодшу за нього на тридцять літ красуню дружину. Юний Мазепа був вродливий, «мав і молодість, і міць, Рум'янець повний серед лиць І шкіру ніжну, молоду», і пані покохала майбутнього гетьмана. Закохані крадькома зустрічалися, але не зберегли свою таємницю. Старий граф дізнався про зраду дружини і оскаженів від гніву: він не міг простити, що навіть не король, а всього-на-всього паж, «нещадима голь, хлопчак» заплямував його честь і герб.

Гайдуки схопили Мазепу, зв'язали руки і посадили на дикого, необ'їждженого коня, «Жахнули скакуна — і враз на волю випустили нас». Кінь відчував тягар тіла і сприймав його як загрозу, а тому біг лісами і степами, не зупиняючись ні на мить. Мазепа намагався звільнитися від пут, але шкіряні ремінці тільки більше врізалися в руки і ноги.

Кінь зморився і стишив свій шалений біг, а потім упав і вже не зміг підвестися, непритомний Мазепа лежав на мертвому коні. Він міг загинути, але його в степу знайшли козаки і «В найближчу хату принесли І до притомності вернули Любов'ю, догляданням чулим».

Мазепа закінчив свою розповідь, але не почув слів подяки, адже зморений король уже цілу годину спав.

У поемі «Мазепа» Д. Байрон створив ліричний образ гетьмана. Він не ідеальна людина, заради пристрасті був здатен на все. Але саме це робить його зрозумілим, близьким читачеві романтичним героєм.