Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Ліричний вінок Гоголю

Ліричний вінок Гоголю

Образ Гоголя, його художній світ, місця, пов'язані з пам'яттю великого письменника — ось теми віршів про великого сина двох народів.

«О Гоголь, наш безсмертний Гоголь!» — вигукував Шевченко у своєму «Щоденнику». У листі до Варвари Рєпніної Тарас Григорович писав, що перед Гоголем треба схиляти голову, як перед людиною, яка була обдарована найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей. «Гоголь — істинний знавець серця людського! Наймудріший філософ! І найкращий поет має схилятися перед ним, як перед людинолюбцем».

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

Так Шевченко писав у вірші «Гоголю», немов розподіляючи обов'язки, які наклала на них історія.

Кожен із українських поетів бачить Гоголя по-своєму, але кожен митець намагається звірити великому співвітчизникові свої думи і сподівання. У філософській мініатюрі «Гоголь» Ліна Костенко пише:

І сум, І жаль,

І висновки печальні.

І слово, непосильне для пера.

Душа пройшла всі стадії печалі.

Тепер уже сміятися пора.

Кожен момент життя і творчості Гоголя цікавив митців, змушував замислитися над причинами і наслідками вчинків великого письменника. Нерозгаданою таємницею залишається спалення геніального твору, другого тому «Мертвих душ». Поет С. Реп'ях сприймає це як вселенську катастрофу:

Горіло серце. Голова горіла. Аорти віть і кожен капіляр пеклися...

зайнялося кволе тіло...

І землю й небо

обійняв пожар.

Палало все на морі і на суші,

те гоготіння й досі не вгава...

Завжди з того,

хто палить «Мертві душі», згоря,

мов смолоскип, душа жива...

Вірші, звернені до Гоголя, дуже особисті, але в них відчутна дистанція, як між учнем і учителем, навіть у гумористичних творах. Б. Олійник у вірші «Великий Гоголю, наш отче і колега...» іронічно пише:

Що ж до ручки, то в мене навіть краща, Ніж Ваше гусяче перо, колего, Одне лише зосталось нам вчинить, Щоб зовсім порівнятися: Спалить, як Ви колись, усе, щоб не збулося,

І що б Ви думали, колего: не горить!

І. Драч у вірші «До Гоголя» намагається розгадати одвічну таємницю:

...Який він був? І в чому таїна, Що сам собі усе про нього втаюю, Вночі він ближче, гірше — завидна.

Дмитро Павличко у вірші «Танець Гоголя в Римі» розповідає про випадок у Римі, куди Гоголь змушений був виїхати, рятуючись від переслідувань. Скучивши за рідними, за батьківщиною, Гоголь у глухому провулку раптом заспівав українську пісню і пішов у танок:

Рясний гопак від площі Берберіні — Душа клекоче, ллється через креш... Ах, наче сестри, полохливі тіні На білосніжній мармуровій ріні Благають: не танцюй же так, бо вмреш!

Там, біля мармурового осердя, Імперій мертвих, що згубивсь їм лік, Танцює геній з надміру безсмертя. Танцює з горя Бог, і шкеребертя. Від щастя йде нещасний чоловік.

Переосмислена творчість Гоголя допомагала народу вистояти у найгрізніші часи. Л. Первомайський у вірші «Спис Тараса» переніс героїв романтичної повісті «Тарас Бульба» в епоху війни з фашизмом:—

Чую, сину! Гнів людський виходить з берегів, Хоч загину, а звільню Вкраїну Від неситих, лютих ворогів.

Гоголь надихав і надихатиме нових митців на творчість. Величний світ письменника продовжує відтворюватися в ліриці сучасних поетів.