«Кримські сонети» - світлі згадки поета про перебування в Україні і в Росії

За участь і організацію патріотичних товариств Міцкевича було вислано з Польщі. Він приїздить у Петербург і одразу ж знайомиться з майбутніми декабристами, які зустріли його дуже тепло і допомогли дістати призначення в Одесу, де він дев'ять місяців працював учителем в Рішельєвському ліцеї. Великий польський поет поділяв погляди декабристів, якби не його від'їзд із Петербурга, то, найпевніше, розділив би їхню долю.

Перебуваючи в Одесі, Міцкевич цікавиться життям міста, а також українською народною творчістю та історією. Тут виник задум створити цикл сонетів, написаних на основі вражень від Криму — «Сходу в мініатюрі». Ці сонети — невеличкі поетичні замальовки про природу Криму, але в кожному з них присутнє авторське «я».

Сонети Міцкевича відзначаються високими художніми якостями, в них повністю проявилася краса польської мови. Про що б не писав поет: про морську бурю чи простори аккерманських степів, про безмовну красу Бахчисарая чи тишу кримської ночі, — завжди відчувається в його віршах прихований сум за Батьківщиною. Сонети — це поетичний щоденник Міцкевича, сторінки якого овіяні сумом, породженим згадками про простори рідних полів і лісів.

Увесь поетичний цикл відкриває сонет «Аккерманські степи». Прислухаючись до лету журавлів, до легкого шуму трав і квітів, поет мріє почути в чужих звуках поклик рідної Литви. Але чекання його марне, а вірш закінчується словами: «То в путь! — Ніхто не позове!»

Однак сум поета і м'яка меланхолія його творів має активний характер. Тому так часто в сонетах Міцкевича присутні такі художні образи: штормовий вітер, корабель, що летить на хвилях, кінь, що мчить назустріч вітру. Вітрила на кораблі поет порівнює із знаменами; морський вітер — з воїном, який іде на штурм; хвилі, що б'ються об скелі, — з чудовиськами, які з небувалою відвагою і жорстокістю беруть штурмом кременистий берег. .

У сонеті «Буря» відчувається шал вітру, який зносить вітрило, розбиває кермо, вириває канати зі слабких рук матросів. Хтось непритомніє, хтось востаннє обіймає друзів, хтось намагається молитвою відгородитися від смерті, і лише мандрівник сидить сам мовчки. Він думає про те, що люди щасливі, коли в смертний час їм є за що молитися, є з ким прощатися.

Читаючи сонети Міцкевича, дивуєшся, як тонко поет підмічає щось вічне і величне у природі, у руїнах палацу грізного хана Гірея. Сонет № 6 «Бахчисарай» — це замальовка про плин часу, який зруйнував пишний будинок хана, де колись паші підпирали чолом кам'яні плити, де стояв трон слави, храм кохання, що зараз перетворився на вмістилище сарани й гадюк. Лише фонтан тихо ллє сльози, оплакуючи руїну. А наприкінці сонета три рядочки, у яких ліричний герой порівнює своє життя із символами слави, влади, кохання, торжества перемог сильних світу цього. Так, їм відводяться віки, а людському життю — короткі миті, але людина живе, а все те, що здавалося вічним, — зникло.

Сонети Міцкевича — це ліричні розповіді про те, що не вмирає. Кожен із нас може відшукати в них відповіді на питання, які завжди хвилювали, хвилюють і хвилюватимуть людей.