Краса людини - її душа (Павлик та Федько-халамидник - зустріч хлопців - героїв оповідання В. Винниченка і С. Черкасенка в моїй уяві)

Маленький горбань, як називали онука старого шахтаря Антипа, був фантазером. Він жив у створеному ним самим світі і подовгу мандрував у своїх фантазіях. І тому було своє пояснення: хлопець від народження був наділений виродливим горбом. Звісно, що жити з такою виродливістю маленькій людині було неймовірно важко. Хлопці з нього знущатися, глузували, особливо діставалося від Захарка. Той не тільки ображав словами, а й жорстоко бив. Ось і шукав Павлик порятунок у вигаданому світі. Особливо він полюбляв казки, що розповідала йому матінка. Він сам вже не міг пригадати, де казка, що розповіла матуся, а де та, яку вигадав він сам. Ось тут мені і спало на думку, а що як мама Павлуся розповіла йому не казку, а прочитала оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». На якого героя звернув би увагу Павлусь? Звичайно, на Федька. Він чимось нагадував ненависного Захарка. Федько любив теж поглузувати з одного хлопця, Толі, але на відміну від Павлуся, Толя був сином заможних батьків, і, якщо Павлусь проявив благородство, захищаючи від діда свого кривдника, Толя, коли настав час сказати добре слово про Федька, звів на нього наклеп. Але об'єктом насмішок Федька-халамидника був не тільки Толя, а були й інші хлопці. Зрозуміло, що якби Павлусь раптом дізнався про зміст оповідання «Федько-халамидник», він би нафантазував, напевне, зустріч із головним героєм твору. Навіщо б Павлусю потрібна була така зустріч? Напевно, для того, що йому замало було одного захисника — діда Антипа. Хотілося б мати опору і серед хлопців. А такою підтримкою міг би стати Федько.

Так, Федько був справжньою грозою вулиці, відбирав змія, якого хлопці майструвати власноруч, але робив це заради жарту — налякати хлопців, а потім змій все одно повертався до законних хазяїв. А ще Федько ніколи не брехав. Він знущався з Толі, але коли настав трагічний час і Толя, що стрибнув на крижину, міг загинути, Федько, не роздумуючи, кинувся на допомогу і врятував хлопця. Як не здружитися з Федьком-халамидником, нехай у мріях! Павлусь не допустив би загибелі Федька. У його фантазіях він неодмінно одужав би після того, як вибрався з крижаної води, куди провалився, рятуючи Толю. Ми знаємо, що доброта і порядність Павлуся зробила врешті-решт добрішим і його кривдника Захарка. Напевно, у своїх фантазіях Павлусь зумів би вплинути і на Толю, який у фіналі оповідання Винниченка вже не виглядає жертвою насмішок хлопців, а стає відверто негативним героєм. Я впевнений, що Павлусь знайшов би, що сказати Толі, і зумів би переконати його розповісти всю правду дорослим про випадок на річці під час льодоходу. Але в оповіданні С. Черкасенка мати не читає сину історій про

Федька-халамидника. Однак, напевно, на життєвому шляху Павлуся ще зустрінуться такі люди, і як Федько-халамидник, і як Толя. Може, це станеться у дорослому житті. Павлусь, звичайно, спілкуючись із ними, зробить цих людей і добрішими, і терплячішими, і доброзичливішими, і уважнішими до інших.