Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Кобза співає про Правду і кривду (за твором Р

Кобза співає про Правду і кривду (за твором Р. М. Рільне «Пісня про Правду»)

Є в Україні святе слово — «кобзар». Від цього слова віє сивою давниною. За раз кобзу можна побачити хіба що тільки в музеї. Проте цікавість до кобзи не вгасає. З кобзарями, народними співаками, пов'язаний цілий пласт українське історії. Тих, хто грають на кобзі і співають під її акомпанемент, завжди вважались людьми, обраними Богом.

Такою Божою людиною виявився мандрівний кобзар Остап, дід, що ходив своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків про їхню відвагу й вірність, про їхніх гетьманів.

Усі охоче слухати пісні старого Остапа; прийняти його у своїй хаті вважалось великою честю. Одного разу на початку літа теплого тихого вечора удостоїлась такої честі і сім'я Петра Якимовича.

Уся родина сиділа за грубо отесаним столом. Знадвору щось шаруділо, і раптом у дверях з'явилася велика постать. То й був один із сліпих кобзарів Остап. Гадаю що він не випадково завітав цього вечора саме до цієї родини. Петро Якимович швець за фахом, малював ікони. В цій справі у нього був великий талант. У створення цих ікон він вкладав усю свою душу. Петро Якимович вірив, що вони захистять його родину і його земляків від хвороб, злиднів, тяжкої, виснажливої праці.

Треба сказати про той час, у який відбувалися оці події. У Південній Русі, тихих самотніх степах, що звуться Україною, хазяйнували польські пани. Вони були жорстокими володарями. Народ у степах не знав до ладу, що діється. Однак пойняті незрозумілою тривогою, діди виходили ночами зі своїх хат і мовчки вдивлялися у високе небо, ніби чекали від Бога відповіді, що робити далі. І таку прав ду нашим дідам-прадідам приносили кобзарі.

Того вечора сліпий кобзар Остап заспівав пісню не про героїв, як завжди. Цього разу він не прославляв козацьку вірність — він співав про те, що «нема в світі Правди». У своїй пісні він ставив питання: «Хто забуту Правду мені відшукає?..» Остап тричі проспівав свою «Пісню про Правду» і щоразу по-новому. Присутні зрозуміли що дід закликає чоловіків об'єднатися і зі зброєю в руках виступити проти поневолювачів. Цей заклик до глибини душі зачепив серце Олекси, сина Петра Якимовича. Він вирушив до Чернігова, де вже збиратися озброєні люди з різних сіл. Усіх їх об'єднав у єдиний загін старий кобзар, який для простого народу був наче богом.

І зараз в Україні кобзарів вважають Божими людьми. Не випадково великого сина нашого народу Тараса Шевченка називають Кобзарем. Сам він і досі у своїх вічних творах відкриває Україні шлях до Правди. Так, нам пощастило жити в незалежній Україні, але нам треба зробити ще чимало, щоб відродити нашу культуру, традиції від діда-прадіда. Сподіваюся, настане час, і співи кобзарів будуть так само доступними, як і сучасні пісні. Але цього разу кобзарі співатимуть пісні про наше щасливе життя. Вони прославлятимуть героїв сивої давнини, які віддали свої життя у боротьбі за Свободу і Правду.