Книги, що змінюють світогляд

Книги — це цілий світ. Книга супроводжує нас від народження, протягом усього життя. Художня література і розважає нас, і забезпечує новою інформацією, і повчає. Я багато думав про те, що є ще якась додаткова функція книг, яка схожа на повчальну, але все ж таки відрізняється від неї. Так чи інакше, повчання — це усвідомлення певних норм поведінки, цінностей, воно відбувається свідомим шляхом: от, прочитавши текст, ти захоплюєшся світом героїв, розмірковуєш над їхніми вчинками, доходиш певних висновків. Оця загадкова функція, про яку я хочу сказати, прямо не пов'язана з аналізом, з усвідомленням. Це певний «шок», підсвідомий, емоційний, коли ти завмираєш над сторінкою, вражений, не в змозі навіть поворухнутися, і думок певних у тебе немає — вони з'являються пізніше, а зараз ти тільки й можеш, що спостерігати, як у твоїй свідомості проносяться образи, думки, відчуття, враження. Такі книги змінюють світогляд. Саме такі.

Добре було б написати твір або — якби в мене було достатньо знань — навіть дослідження про книги, які змінили світогляд. Починаючи від Біблії, і далі, далі, стежачи за розвитком культури і мистецтва, за розвитком людського суспільства. Які книги увійшли б до цього списку? Важко сказати. З літератури XX сторіччя — «1984» Оруела, напевно. Може, «Майстер і Маргарита»? Але я маю можливість і, якщо чесно, найбільше бажання, писати саме про ті книги, які змінили щось в мені, а зовсім не про ті, які вплинули на людство — я залишу це історикам та мистецтвознавцям.

Я не можу похвалитися тим, що багато читаю. Але час від часу я таки берусь до книг поза шкільною програмою. Переважно це світова класика, мені дуже подобається література XX сторіччя. Проте читати не тільки програмні твори я вважаю за необхідне: по-перше, програма не може всього охопити, по-друге, так я почуваюсь більш вільним, можу обирати собі твори до смаку. Нещодавно мені до рук потрапила книга «Приглашение на казнь» В. Набокова. Перші сторінки я читав без захоплення: попри чудовий стиль, образність, твір здавався мені не дуже цікавим і якимось незрозумілим — я все намагався віднести події до якоїсь країни, якогось історичного часу. Але невдовзі настільки захопився внутрішніми переживаннями і усім тим дивним, символічним, метафоричним, що є у цьому творі, що й забув про свої намагання. І насправді, символіка роману настільки «вища» за змалювання реальної історичної чи географічної дійсності, що нема про що говорити. Твір оповідає про те, як головний герой — Цинциннат — очікує на страту. Він не знає, коли вона станеться, і внутрішнє очікування, яке не дає йому спокою, виливається на папір та в роздуми. Навколо діють інші герої — робітники в'язниці, але уся історія настільки схожа на примару, настільки далека від змалювання звичайного очікування на страту, загалом така фантастична (хоча там майже немає нічого фантастичного), що утворює окремий світ, де за кожним епізодом стоїть якась «мара», незрозуміла читачеві, але він щосили намагається збагнути логіку цього казкового, проте жорсткого і абсурдного світу. Цинциннат чекає прибуття ката — щойно він прибуде, відбудеться страта. Тим часом його примушують спілкуватися з іншим арештантом, який надокучає йому дурними розмовами, нещирими компліментами і взагалі нав'язує свою привітність. Згодом з'ясовується, що цей «арештант» і є катом. І це перший шок, який чатує на читача. Під час страти, коли Цинциннат вже приготувався до смерті, він раптом думає: «А чому я тут? Що я взагалі тут роблю?» — і підводиться, підводиться і йде. Навколо падають декорації — увесь цей світ — лише декорація! Герой міг «підвестися і піти» будь-якої миті!

Я довго не міг оговтатися від цього твору. Він вийшов за межі мого сприйняття, взагалі за межі тієї літератури, що досі була мені відома. І дуже вплинув на мій світогляд. Може, я дещо по-своєму проінтерпретував текст, але ж... Хіба література існує не для того, аби кожен читач сприймав її на свій лад? Цинциннат просто підвівся і пішов з місця страти! Оце так! Головний символізм я бачу в тому, що будь-якої миті ти головуєш над обставинами, а не обставини над тобою. Ти так само можеш подумати: «А чого я тут?» — підвестися і піти. Не в прямому розумінні, звісно. Це не означає тікати від труднощів, не означає складати з себе відповідальність. Це просто означає, що саме ти створюєш свій світ. І страта, і несправедливість — всередині. Все чорне — всередині. Усе це декорації твого життя, які ти сам пишеш і малюєш, а потім сам віриш у них. Це розуміння дуже змінило мене — з тієї миті, коли я перегорнув останню сторінку книги, і дотепер я відчув багато перетворень у своєму світогляді: я припинив скиглити і скаржитися на обставини, на випадок, на життя. Я став відповідальнішим у дрібницях, мені легше робити власний вибір — я раптом усвідомив дивовижну річ: я маю право на вибір! Тобто я завжди це знав, але тільки тепер зрозумів уповні і почав користуватися цим