Карпо Летючий - козацький лоцман (за твором І. Нечуя-Левицьного «Запорожці»)

Я мрію побачити Запорожжя і невеликий острівець, на якому жили козаки, із дивною назвою «Хортиця». Я чув, що такий острів є, однак жодного разу не читав про нього. А тут знайшов історію про те, як до цього острова дістатися.

Отже, шлях до Хортиці описаний у творі і. Нечуя-Левицького «Запорожці». Цей шлях може подолати дуже смілива і досвідчена людина. Тому, коли героям твору знадобилося дістатися до Хортиці, вони запросили лоцмана — Карпа Летючого. Лоцман — це той, хто знає фарватер (таке «морське» слово, яке означає «під водою»), бо під водою можуть бути камені, скелі, течії. Лоцмани свою науку вивчають довго, роками переймаючи досвід у старих лоцманів.

Колись я думав, що річкою так само просто пересуватися, як і дорогою. Однак це виявилося зовсім не так. І Карпа Летючого винайняли для того, щоб він переправив козацького байдака через страшні дніпровські пороги — великі камені, які можуть пробити діру в судні або перекинути його.

Нечуй-Левицький описав ці пороги точно і красиво. Кодацький поріг, Звонецький, Сурський, Лохманський, Дід, Ненаситець, Зелений камінь, Крутько — які ж чудернацькі в них назви! Ненаситець ще звуть Ревучим — такий він страшний! У ньому вода клекотить, реве, переливається з каменя на камінь водоспадом. А от яких порогів не згадав Нечуй-Левицький? Це Вовнизький (або Онук), Будило, Лишній, Вільний... Одразу за порогами починалися козацькі острови, головним з яких був острів Хортиця.

Лоцман Карпо Летючий — гарний хлопець, «мав увесь хист, усю вдачу запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний зі стану, кругом гарний, ще й до того сміливий». Коли байдак, яким він керує, розбивається, Карпо опиняється на землі запорожців, яка схожа на зниклу під водою міфічну Атлантиду, а сам Карпо нагадує російського казкового персонажа Садка. Карпо бачить, як живуть запорожці, височенні на зріст, гарно вдягнені. Вони пояснили Карпові, чому Січ опинилася під водою: «Наша Січ з островом, з гетьманом, з козаками отут! Нашу Січ поглинув Дніпро. Чи бачиш, — ондечки далеко-далеко ворушаться попід гаєм, за отією скелею, неначе червоні квітки? То наше січове товариство...»

Запорозька Січ у творі І. Нечуя-Левицького нагадує казкове місто Кітеж з російської казки, яке поглинули води озера. Та в казці чарівне місто — просто привид, а у творі І. Нечуя-Левицького — країна добра і справедливості, козацьких чеснот, бойового братерства. Тому цю книгу дуже цікаво читати.