тому, що він зголосився на цю поїздку, є жертва і є любов. Це те, чого не в змозі зрозуміти його діти. І люди плачуть за своїм добрим односельцем, оплакують його душу, і душа Іванова плаче разом із ними: «Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі».
А потім — як у Коцюбинського — селяни гуляють у пустій хаті, і разом із живими людьми гуляє душа, яка від них назавжди відходить. У давніх співах вона востаннє дивиться на цю землю, востаннє відчуває свій зв'язок із землею та цими людьми. Людина прагне забути свою недолю, голосною розмовою заглушити сумні думки.
Але так часто буває — похоронний настрій зовсім не завжди буває з приводу чиєїсь смерті. Хто знає, може, на цих емігрантів у Канаді чекає щаслива доля? Можливо, камінний хрест — не пам'ятник, а знакова віха на життєвому шляху Івана Дідуха, з якою пов'язана його справжня любов до рідної батьківської землі.
