Значення історичних пісень у житті українського народу

Найголовнішою і найважливішою ознакою українських історичних-пісень є те, що вони творилися в різні історичні епохи «по свіжих слідах» подій, що викликали інтерес народу. З роками деякі тексти втрачали свою актуальність і забувалися, інші продовжували жити у певних місцевостях, а найкращі пісні хоча і змінювалися, доповнювалися, але запам'ятовувалися, передавалися від покоління до покоління по всій території України.

Історичні пісні поділяються на певні групи відповідно до часу створення. Це пісні дружинного і княжого віку (XIV—XV ст.), козацькі пісні (XVI—XVII ст.), гайдамацькі (1772—1795 рр.), рекрутські і кріпацькі пісні про волю. Народ створив і зберіг пісні про Байду Вишневецького, про війну із турками і поляками, про битви під Жовтими Водами і Берестечком, про Семена Палія, про зруйнування Січі, знущання царів із козаків, про народних месників. У Західній Україні співали про народні повстання опришків і Олексу Довбуша.

Найцікавішим і найбільшим є цикл історичних пісень про козацьку добу.

У нескінченних війнах горіли в пожарищах архівні матеріали про людей, які жили в Україні, офіційні документи: угоди, розписки, реєстрові книги. Україна могла втратити все, якби не історичні пісні, які й самі стали найточнішими історичними свідченнями.

Однією із найдавніших історичних пісень можна вважати пісню «Зажурилась Україна...», у якій відтворено дух епохи ординських нападів, створено картину дикого грабежу, захоплення ясиру, проголошено заклик до боротьби проти ворогів. У цій пісні не вказане місце події, не уточнюється час, бо подібні напади ординців відбувалися дуже часто і будь-яке село могло стати об'єктом нападу. А ось у піснях «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко», «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то хміль», «Максим козак Залізняк» йдеться про конкретних історичних осіб і про більш-менш відомі історичні події.

У пісні «За Сибіром сонце сходить» говориться про селянські повстання і українського Робін Гуда Устима Кармелюка, який двадцять років воював із панами, а все відібране роздавав бідним.

Українські письменники і поети часто зверталися до історичної пісні. Тарас Шевченко у своїх поемах створив образи народних співців, використавши історичні образи із народних пісень. Історичні пісні представлені у творах Ю. Федьковича, С. Руданського, Лесі Українки. Мотиви героїчного епосу знаходимо у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», роману Є. Гребінки «Чайковський», у новелах О. Єфименка «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі», «Татарські напади» та у творах багатьох інших українських митців.

Отже, значення історичних пісень полягає не тільки в тому, що вони зберегли пам'ять про історичне минуле і народних героїв, а й у тому, що вони стали матеріалом для творчих надбань українських письменників, поетів, драматургів, художників, композиторів і через віки донесли до нас героїчний дух народу.