Залишитися людиною серед носорогів (роздуми над п'єсою Е. Йонеско «Носороги»)

Йонеско показує... стадію, коли... люди, втративши всі принципи і здатність до самостійного мислення, з жахливою легкістю йдуть за будь-якими гаслами.

Б. Ємельянов

Ежена Йонеско називають метром театру абсурду й класиком сучасного мистецтва. Визнаючи смисл своєї драматургії, письменник зазначив, що хотів пояснити «всю безглуздість існування, відрив людини від трансцендентного коріння». На перший погляд, його п'єси видаються незрозумілими й заплутаними, але що далі читаєш, то краще розумієш глибокий зміст образних засобів, символічних деталей та узагальнень.

Ось перед нами звичайна картина мирного життя маленького містечка. Герої настільки звичайні, що це здається аж нудним. Та ця картина починає швидко змінюватися, щойно люди вперше побачили носорога, а потім другого, третього. Спочатку вони видаються чимось чужим і лякають своєю важкістю й натиском. Але що більше їх з'являється, то більше до них звикають. Яке точне психологічне спостереження. Автор в алегоричній формі відобразив, яким чином найбезглуздіші ідеї та переконання стають надбанням суспільства, засвоюються ним. І от уже ідея стає панівною, так що видається безглуздим і непристойним мислити якось інакше. Так діалог Жана й Беранже на початку п'єси спричинений бажанням Беранже вибачитися перед своїм приятелем Жаном за нещодавню сутичку. Діалог у кінці наче починається дуже схоже. Але тепер Жан міняється просто на очах. Шкіра зеленіє, на лобі явно прорізається ріг. Та річ не в зовнішніх змінах. Гірше те, що говорить тепер Жан у відповідь на заклики Беранже до розуму, нагадування про. людську природу, гуманізм: «А я кажу: а чом би не бути носорогом? Люблю, коли щось міняється...»

Беранже усе ще не вірить у те, що саме це тепер є щирими переконаннями Жана. Адже він знав приятеля як людину розумну, розважливу й освічену. Невже так легко зректися своїх переконань? І це тільки тому, що перемогли носороги, тому що вони тепер скрізь? Беранже не раз бачить цю страшну метаморфозу, коли людина, нормальна, освічена, починає мислити так, як усі, байдуже, що ті «усі» нерозумні, неосвічені, позбавлені людських рис. Він не може примиритися з цим, і тому все ще вмовляє приятеля, сподіваючись, що йому зможе допомогти лікар. Та Жан, зриваючи одяг (втрачаючи останній сором!) кричить: «Болота! Болота!» І ось Жан уже являє собою загрозу для Беранже. «Я затопчу тебе! Я затопчу тебе!» — волає він з ванни, проламуючи двері рогом. То що ж залишається Беранже? Стати на бік носорогів, бути як усі? Для нього цей вибір неможливий. Але чи легко залишитися людиною у світі носорогів? Саме це питання й ставить Е. Йонеско у п'єсі «Носороги», попереджаючи про небезпеку тоталітарного влаштування суспільства, у якому всі будуть позбавлені здатності мислити самостійно.