Життя - театр? (Твір-роздум)

Мені не подобається вислів про те, що життя — це театр. Так, цей афоризм недарма набув такої популярності й «протримався» кілька сотень років, мабуть, протримається ще стільки ж. Але особисто мені він не подобається.

Життя насправді не схоже на театр. Хоча всі ми виконуємо різні ролі, змінюємо їх. Починаючи від того, що виступаємо в ролі друга, учня, брата, сина тощо, закінчуючи тим, що будуємо стосунки з людьми та навколишнім світом. Проте світ від того не стає театром — на жаль! На жаль, бо страждання у світі справжні. Бо не можна спуститися зі сцени і «вийти з ролі», не можна посваритися з режисером і випросити собі інакшу роль, не можна... Багато чого не можна. Люди закохуються по-справжньому, товаришують по-справжньому, звикають до домашніх тварин по-справжньому, хворіють, на превелике горе, теж по-справжньому...

Нещодавно я вперше близько зіткнувся з нещирістю: мій товариш, якого я вважав близьким приятелем і розраховував на дружбу в майбутньому, виявився дещо іншою людиною, ніж я думав. Тобто його прихильність виявилася оманливою: спілкуючись зі мною, він розповідав мої таємниці іншим. От де був справжнісінький театр! Лицемірство і маски! І я щасливий, що все це з'ясувалося і відкрилося, і я нарешті знаю правду.

Я не хочу жити в театрі. Мені кажуть, що я ставлюся до життя надто серйозно, але хіба це погано? Ні. я не переймаюся через дрібниці й не псую собі та іншим настрою через дрібні конфлікти. Просто якщо я обіцяю щось, то ставлюся до обіцянки надто серйозно, якщо беру на себе відповідальність за якусь справу, то не кину її, навіть якщо мені важко. Я намагаюся тримати своє слово та піклуватися про людей, що мене оточують, боюся скривдити їх навіть необачним словом. Мабуть, особливо ж у порівнянні з поведінкою багатьох людей, я дійсно ставлюся до всього серйозно, але я вважаю, що це правильно. Це, скажімо так, питання честі.

Можливо, життя схоже на театр, але повною мірою воно ним не є. Я вважаю, що люди самі перетворюють власні взаємини, власні вчинки та власні справи на театр. Але я не належу до таких людей і не хочу належати. У всьому, що відбувається навколо, справді, як у театрі, є комічне і трагічне, а часто і трагікомічне. Але давайте ставитися до оточуючих і — головне — до себе серйозніше і відповідальніше, тоді вистава, яка твориться навколо, буде більш змістовною, у ній буде менше підлості й більше мудрості та світла, більше любові і щирості.