Жанрові особливості твору М. Коцюбинського «дорогою ціною»

Історія задуму твору. Михайло Коцюбинський написав твір «Дорогою ціною» в 1901 році. Чому ж на початку XX століття автор звертається до подій столітньої чи двохсотлітньої давності? Наближатися грізні роки революцій, поширювалося невдоволення народу, у вихорі цих подій знов оживати спогади про героїчну минувшину — Коліївщину, гайдамаччину. Своїм твором Коцюбинський ніби застерігає, що воля може дістатися аж надто дорогою ціною. II. Суперечки навколо визначення жанру твору «Дорогою ціною».

Твір «Дорогою ціною» — оповідання чи повість? Через чотири роки після опублікування твору «Дорогою ціною», після виходу в журналі «Киевская старина» статті Л. Старицької-Черняхівської серед літературних критиків розгорнулися суперечки навколо жанру твору. Одні стверджували, що «Дорогою ціною» — це невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на кількох епізодах із життя декількох персонажів, а тому відносили його до оповідання. Інші ж доводили, що цей твір — повість, адже в ньому широко охоплено життєві явища.

«Дорогою ціною» — пригодницький твір. Справді, «Дорогою ціною» має чимало елементів пригодницького твору. Ще із самого початку читач поринає в динамічне розгортання подій: втеча Остапа і Соломії із села, перевдягання героїні в хлопця, сповнена небезпек дорога, переправа через Дунай, втеча від переслідування, поранення Остапа, блукання Соломії в плавнях, загибель Івана Котигорошка і Соломії.) 3. «Дорогою ціною» — романтичний психологічний твір. (Романтизм твору досягається завдяки показу психології персонажів. Особливого значення тут набуває зображення картин природи. Саме пейзажі допомагають відтворенню переживань героїв. Психологічно переконливо змальовано почуття Соломії до очерету, який немовби знущається з розпачу жінки; переживання Остапа під час зустрічі із вовком.

Образи повісті «Дорогою ціною», що відтворюють жанрові особливості твору. (Узагальненим образом трагічності, минущості життя і вічності кохання у творі є природа. Почуття нереальності, казковості подій переживають герої протягом своїх мандрів.

Остап і Соломія, вночі переправляючись через річку, ніби відірвалися від землі і полетіли над зорями, «що тремтіли на дні блакитної безодні». Утікачі блукають «одинокі, загублені серед безбережного моря очерету». У найтяжчу мить поранений Остап, непритомніючи, бачить, як Соломія спускається з неба, бере його на руки, «і вони летять обоє у високості, ген-ген до зоряного неба»: Символічним є образ вітру, що летить над землею і «несе в собі весь гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки».