Жало мольєрівської сатири

Багато років Мольєр мандрував разом із театральною трупою містами Франції і завжди цікавився життям людей, їхньою психологією, інтересами, мовою, мріями і сподіваннями. Кожен день приносив щось нове, а невтомний сатирик записував побачене, щоб потім відтворити у своїх комедіях.

Розглядаючи комедію «Міщанин-шляхтич», уважний читач зверне увагу не тільки на образ головного героя пана Журдена, який будь-що хотів стати шляхтичем, а, в першу чергу, на образи графа Доранта і маркізи Дорімени. На мок думку, саме проти них спрямоване жало мольєрівської сатири. Звичайно, пан Журден — обмежений, захоплений безумною ідеєю домашній тиран. Але його захоплення «вищим світом» породжене згубним впливом аристократа графа Доран та. Це він розпалює честолюбство Журдена, щоб легше було оббирати його. Простакуватий Журден викликає жаль, а ось високородні Дорант і Дорімена — огиду бо вони прагнуть скористатися багатством наївного буржуа.

Граф Дорант лестить Журдену, вихваляє його смак, запевняє його у своїй дружбі, але все це він робить з однією метою — видурити якомога більше грошей у довірливого міщанина. Звичайно ж, граф не збирається віддавати позичене. Пані Журден розгадала його наміри і попереджає чоловіка: «Цей панок робить з тебе дійну корову... Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами». Так пан Журден не може відмовити такій високій особі, адже граф запевнив, що нині вранці він говорив про свого друга в королівській опочивальні.

Граф Дорант використовує зацікавленість пана Журдена маркізою Доріменою Він передає їй цінні подарунки Журдена, забуваючи сказати, від кого вони, запрошує маркізу на бенкет, влаштований буржуа, і знову бреше і викручується, коли мова заходить про того, хто заплатив за багатий стіл, музикантів і балет.

Маркізі Дорімені добре відомо про статки графа, але вона удає, що не знає про це, бере подарунки, радіє сюрпризам, дивується з розкоші всього, що для не влаштовує граф. Лицемірство цієї аристократки не має меж.

Для цих двох представників «вищого» світу питань порядності, чесності, моралі не існує. Егоїзм, жадібність, бундючність — ось ті риси аристократів, проти яких спрямоване найгостріше жало мольєрівської сатири.

Користуються можливістю заробити грошей і вчителі, які навчають Журден, танців, музики, гарних манер, але не досягають успіху: міщанин, який мріє статі шляхтичем, так і залишається неотесаним, пихатим і грубим.

Розсудлива дружина Журдена все бачить і намагається довести чоловікові, що його поведінка викликає тільки сміх, а всі, кого він запросив у дім, оббирають його. Їй соромно, що чоловік, який багато років був добрим хазяїном, почав мріяти про те, щоб стати шляхтичем: «А мені так совісно дивитись, яку ти моду за вів. Власної оселі не пізнати. Можна подумати, що в нас щоденно свято: з самого ранку, тільки й знай, грають на скрипках, пісні співають — сусідам і тим спокою немає».

Навіть маркіза Дорімена вражена розкішшю прийому в домі Журдена: «Дюрант! Що я бачу? Та це ж справжній банкет!»

У комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр висміяв не стільки недолугі потуп Журдена стати нарівні з родовитими шляхтичами, скільки жалюгідність аристократії. Драматург доводить, що підступна людина може бути розумною, мати високе становище у суспільстві, але в житті завжди перемагають лише чесноти.