Жіночі образи у творчості Лесі Українки

Філософія жіночності у творчості Лесі Українки. Леся Українка принципово ставить жінку на перше місце у своїх творах. Поетеса робить акценти на різних сторонах жіночої особистості взагалі і особливо в національному аспекті. Всі образи її жінок — різні; це жінка-патріот — іноді — страдниця, іноді — берегиня, іноді — воїн. Це вірна дружина (наприклад, героїня вірша «Забута тінь»), палко закохана дівчина, матір, жінка-творець. Всі ці ролі не є новими, але у творах Лесі Українки вони знаходять нове життя, бо акцент передусім стоїть на високій духовній силі, великих можливостях жінки. Поетеса свідомо ставить своїх героїнь на одному рівні з чоловіками як людей самоцінних, несправедливо принижуваних. До того ж кожен позитивний образ підсвічується зсередини тією чи іншою рисою самої авторки. Жінка втілює у собі дух епохи.

Жінка-патріот. Дочка Прометея. Жінка здавна вважалася берегинею оселі, домашнього вогнища. А у поезіях та драмах Лесі Українки жінка часто переростає у берегиню свого краю, батьківщини (Оксана, Кассандра). Часто ці образи трагічні — жінки не надто сильні, щоб захистити свій край. Але іноді жінка набуває надзвичайної сили — вона жертвує собою, охороняючи найдорожче. І сама Леся Українка прожила жертовне життя. За її вірш «Досвітні огні» і взагалі за частий образ жінки-світоча надії поетесу назвали «дочкою Прометея». В кожній з її героїнь тією чи іншою мірою горить цей творчий мудрий вогонь, вогонь-дороговказ.

Героїчна постать «Боярині». Оксана живе в Україні часів Руїни. Її сватає молодий московський боярин Степан. Сам він також має українське коріння, але після Переяславської угоди став на бік сильнішого сусіда. Оксана необачно виходить заміж — її вивозять у Московщину, де дивні звичаї, негарний одяг, де жінок морально принижують, вважають людьми другого сорту. У цій країні панує байдужість та лицемірство. Саме лицемірства й слабкодухості не може Оксана вибачити Степанові. Вона дивується також бездуховності Ганни. Наприкінці Оксана захворіла на невиліковну хворобу — від безвиході, відчуття власної непотрібності вона не може нічого зробити для власної країни, не може навіть побачити батьківщину.

Жінка як лірична героїня. Жінка у сфері особистих стосунків. Жінка-закохана. Леся Українка не оминала й цих сторін жіночого життя, хоч головну увагу, особливо у поезіях, приділяла жінці-громадянці. На думку поетеси, жінка має бути рівною чоловікові — не втрачати почуття власної гідності, відкрито й щиро виражати свої почуття, не бути лише красивим атрибутом чоловічого світу. Особисте життя жінки складається з маленьких і великих радощів, а також із нещасть, трагедій. Ось, наприклад, гідна жалю доля дружини Данте, зображена в поезії «Забута тінь»: жінка йде за своїм чоловіком у вигнання, терпить усі випробування тяжкого життя, важко працює, але Данте цілком захоплений образом Беатріче і не звертає уваги на самовіддане кохання дружини. Є у творчості Лесі Українки й образ жінки, закоханої до нестями — така головна героїня поеми «Одержима», написаної у ніч смерті коханого самої поетеси.

Жінка як уособлення творчої сили. Жіночий образ у світовій культурі часто зосереджує в собі творче начало. Зазвичай це пов'язане з материнством, продовженням роду. У Лесі ж замість дітей були її поезії. І в її творах рідко зустрінеш образ жінки-матері, хіба що у посланні чи у драмі. Та, незважаючи на це, поетеса покладала творчість в основу самого характеру жінки. Творча енергія спрямовується на прагнення добробуту рідного краю, його відновлення й створення нових суспільних умов, нових культурних цінностей. Ця енергія пронизує вірші й пісні, заклики до боротьби.