Жінка і суспільство у європейській літературі кінця XIX - початку XX ст.

Темі взаємовідносин жінки і суспільства присвячено багато творів європейської літератури. Серед них вирізняються «Ляльковий дім» Генріка Ібсена, «Для домашнього вогнища» Івана Франка, «Анна Кареніна» Льва Толстого.

Новий спосіб мислення, який з'явився в мистецтві кінця XIX — початку XX ст., вимагав незвичних засобів утілення, тому пошуки багатьох митців Європи були спрямовані саме на це. Ібсен у драмі «Ляльковий дім» відкрив нову роль та форми ретроспекції, її функція розширилася порівняно з тією, яку виконували у драматургії репліки про минуле. Ретроспекція стає частиною дії, вона з'являється у різних частинах драми і надихає глядача самому пов'язувати ці репліки про минуле, розуміти логіку і послідовність твору.

Герої Ібсена, Франка і Толстого є представниками зовні щасливих родин, яких насправді не існує. Торвальд Хельмер дістає підвищення із більшою платнею («Ляльковий дім»), Каренін, чоловік Анни, державний посадовець високого рангу, пишається своїм високим становищем і хоче зберегти його («Анна Кареніна»), та закоханість дружини, банальний адюльтер робить його посміховиськом для суспільства. Нора, дружина Хельмера, намагається зберегти спокій у родині, в той час як минуле може зруйнувати її майбутнє: підробка підпису батька на чеку, який допоміг врятувати Торвальда від смертельно небезпечної хвороби, може стати катастрофою для родини Хельмерів. Так закладаються драматичні конфлікти цих творів. Читач стає свідком складних переживань, випробувань почуттів героїв.

Не однаковий час у драмі, повісті і романі. Три дні триває екстремальна ситуація в Ібсена і Франка, декілька місяців — у Толстого. У Франка й Ібсена усе відбувається взимку, і це є додатковим контрастним тлом, на якому діють герої. Холод надворі співзвучний із холодом суспільного життя, домашнє тепло і затишок — із зовні добрими, родинними стосунками. В Ібсена події взагалі припадають на різдвяні свята — час, коли кожна, навіть доросла людина стає трішки дитиною і вірить у чудеса. У Толстого час є тлом, який суттєво не впливає на психологічне напруження твору.

Для кожного з цих творів характерною є наявність мовчазного глядача-арбітра, який споглядає життєві драми на сцені. Глядач асоціюється із суспільством, сучасним героям, тим самим суспільством, із законами якого не погоджуються героїні, яке перетворило родини на золоті клітки, в яких тримають пташок-жінок. Зовнішній світ у цих творах — холодний і презирливий, його холод проникає у душі героїв. Холодний, металевий голос чоловіка Анни Кареніної, холод нічних вулиць Львова, по яких блукає Антон Ангарович, герой твору Франка, холодна крижана вода, під струменем якої в голові Нори рояться думки про самогубство... На перший погляд у родинах є все те, що заведено називати атрибутами щасливого життя: багаті меблі у будинках героїв повісті Франка і роману Толстого наводять на думки про успішність родини, не дорогі, але зі смаком підібрані меблі в Хельмерів свідчать про те, що ця родина поступово досягає заможності. Усе це згодом і стане тією самою «золотою кліткою», у якій тримають живу пташку — жінку.

Нора з дитинства мріє про ідеальну сім'ю, родинний затишок. Це нагадує дитячу мрію — створення будиночка для ляльки. Та Нора і сама — лялька, спершу для батька, потім для чоловіка. Чоловік Нори цінує свій ляльковий будиночок — називає дружину «лялечкою», «білочкою», «пташечкою».

Невеликий пакетик печива із мигдалем, який Нора ховає у кишені сукні, свідчить про те, як суворо вона обмежує себе заради сплати боргу. Анеля, героїня повісті Франка, дуже пожадлива до дорогих речей, настільки, що це стає метою її життя. Різдвяна ялинка у родині Хельмерів із запаленими свічками є символом очікування чуда, та врешті-решт свічки вже догоріли, а чудо так і не сталося. Цікаво, що Хельмер все ж таки сподівається на чудо, коли його щаслива родина знову стане такою самою, як і була до цього. У повісті Франка кожна дрібниця виростає до символу, який живе у двох вимірах — у сновидінні й дійсності. Великий блискучий діамант перетворює помешкання Антона Ангаровича на щасливе святилище, та ось він губиться, і у пошуках коштовності починають пересувати меблі. Герой щойно повернувся з війни додому, у його серце закрадається тривога і підозри: він бачить незнайомі речі.

Вродливі героїні-дружини — Анна, Нора — веселі, гарні, на перший погляд щасливі жінки, що мають чудових чоловіків, завдяки яким у родині є затишок, комфорт — майже все, що потрібно жінкам для щастя (і це є основною помилкою суспільства, на якій наголошують і Толстой, і Франко, й Ібсен). Так, усе добре і буде ще краще — Хельмер отримує підвищення, Ангарович авансований на майора, Каренін вже забезпечений, але може усе втратити, якщо дружина його скомпрометує.

У всіх цих творах є таємниця, що має розкритися. У Ібсена таємниця Нори одразу стає відомою глядачеві: вісім років тому вона заради урятування життя чоловіка взяла гроші у борг, підробивши підпис батька. Її таємниця — злочин заради кохання. Таємниця Анелі і Юлії розкривається повільно: спершу ми розуміємо, що їх поєднує спільна нечиста справа. Таємниця Анни — її кохання до Вронського — розкривається