Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Жінка і суспільство: чому і сьогодні Є Сонечки Мармеладови

Жінка і суспільство: чому і сьогодні є Сонечки Мармеладови?

У своєму романі «Злочин і кара» російський письменник Ф. М. Достоєвський створив яскравий образ Сонечки Мармеладової. До нього так ніхто не писав про повій, тих, на кого й сьогодні суспільство дивиться з огидою.

Та Сонечка — повія тільки з огляду на те, як повелося із нею глибоко аморальне, байдуже суспільство. Достоєвський розкриває читачеві причину появи таких жінок у суспільстві, адже жодна дівчина повією не народжується! Повіями їх роблять злидні, чоловіча хтивість і зневага оточуючих. Ідея образу Соні — релігія, Христос. Саме між нею і Раскольниковим виникає та інтрига, яка складає центральну ідею роману. Ще при його написанні Достоєвський записав: «Ідея роману. Православне світосприйняття — у чому є православ'я. Немає щастя у комфорті, купується щастя стражданням. Людина не народжується для щастя. Людина має своє щастя заслужити, і завжди -стражданням...»

Соня — підтвердження ідей християнства. Вона, така слабенька перед життям, його страшною реальністю, його брудом, має високу силу і духовну чистоту і моральність. Коли Раскольников в одній із центральних сцен роману садить Соню біля свої сестри і матері, він тим самим виказує їй пошану, він вклоняється їй, що й викликає спротив Соні. «Я не тобі вклонився, — я всьому стражданню людському вклонився...» — каже він. «Не за безчестя і гріх я сказав це про тебе, а за велике страждання твоє. А що ти велика грішниця, — то це так... і понад усе ти грішниця, тому що дарма вбила і зрадила себе...»

Та Соня не згодна із ним, бо вважає себе грішницею. Вона вважає, що доля, яка її спіткала, — необхідне страждання. Вона сповнена жалю до свого батька який сам себе вважає негідним доброти і людяності. «А дочка мене пожаліла. Навіщо вона мені 30 коп дала? Вона ж знала, що проп'ю. А все ж таки дала. Ось так і янголи Божії жаліють: грішний ти, чи ні, а все ж таки жаліють, і за тобою плачуть, і бавлять, і люблять...» Мармеладов живе жалем дочки, та все ж таки, розуміючи, на яку Голгофу її прирікає, продовжує пити.

Одного разу, знаючи, що Соня знайшла опору для своєї душі саме у вірі, Раскольников насміхався з неї, сказавши: «Можливо, Бога й немає зовсім...» Він довів її до сліз, бо відсутність Бога означає для неї відсутність надії на добро... Саме Соня є опонентом Раскольникова у його роздумах про своє право «підняти владу». Велику силу Соня бачить у іншому — у вищій християнській доброчесності - покорі. Вона каже Родіону: «Можна бути великим і у покорі».

Під пером Достоєвського з'являється портрет Сонечки — в дешевій пістрявій сукні повії, у капелюсі із яскравим пером — біля батька-самогубця. Раскольников бачить її у вигляді «янгола із вогненним пір'ям». У його мозку Соня поєднується із якимись маріонетками, ляшками, дітьми. І він розуміє, що мала Полечка «піде Сониним шляхом» — стане повією. І значить, жертва Соні є марною, усе в світ залишиться по-старому. Соня загубила себе, та чи врятувала вона когось? «Ні» - це відповідь Родіона Раскольникова. «Так! — каже п'яний Мармеладов, — врятувала того, хто впав...»

Раскольников рівняє Соню до себе, до свого гріха. «Ти також переступила, - каже він, — змогла переступити. Ти на себе руки наклала, ти загубила житті своє...» Однак він називає її «вічною Сонечкою», розуміючи, що за Сонею Мармеладовою стоять тисячі інших таких самих, як і вона, жертв цього світу. Соня - вирок Раскольникову, після зустрічі із нею він має знайти вихід — або йти її шляхом, або своїм.

Раскольников розуміє, що йому не минути розв'язки своєї історії. Свій вирок він бачить у судженнях Соні. «Соня являла собою вирок, рішення без зміни Тут — або його путь, або її». Соні чужі уявлення Раскольникові про нескінченність і непоправність усього, що існує. Вона вірить у глибокий сенс людського життя. Сонина жага співчуття веде її у пекло буття, штовхає її до таких само нещасних, як і вона сама. Раскольников думає про неї: «Милі, лагідні, із очами покірливими... Чому вони не плачуть? Чому не стогнуть?... Вони усе віддають, дивляться покірно і тихо... Соня, Соня! Тиха Соня!...» Саме ця здатність «все віддати) робить тиху й покірливу Соню здатною на подвиг, який вище від людських сил який потребує сили духу.

І саме за це Раскольников робить Соню своєю іконою, Мадонною, на її почуття віри і страждання сподівається, хапається за них, як за рятівний круг.

Якщо подивитися навколо — скільки жінок і дівчат опиняється на вулиці скільки зламаних життів знаходить там своє завершення! Можливо, і немає серед них таких, як Сонечка, які попри весь бруд життя залишаються чистими духовне Однак їх, так, як і Соню, приводять на цей шлях байдужість світу, злидні, зневаг; чоловіків. Важко сказати, чи скінчаться у світі страждання, та ніхто з цих дівчат не мріяв про таке майбутнє для себе і, можливо, вони хочуть, щоб їм хтось допоміг здійснити шлях повернення


Сторінки: 1 2