Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Ж

Ж.-Б. Мольер. Творча індивідуальність Мольєра

Класицизм, який розвинувся в літературі Франції у XVII столітті, вимагав від авторів виконання чітко визначених канонів, що не сприяло вільній творчості митців слова. Герої їхніх творів були схожі на манекенів без пристрастей і поділялися на позитивних і негативних. У таких творах зло мало бути покараним, а добро — винагородженим. Трагедії, епос називатися «високими» жанрами і вимагали піднесеної, барвистої мови; комедії, фарс — це був «низький» жанр, і писатися вони спрощеною мовою.

Лише небагатьом представникам класицизму пощастило зберегти свою творчу індивідуальність. І найталановитішим серед них був Мольєр.

Син купця і ремісника Жана Поклена Жан-Батист відмовився від кар'єри адвоката, як того хотів батько, а натомість став членом акторської творчої трупи, багато мандрував. Відчувши нестачу нових п'єс, він почав писати одноактні п'єси-фарси і несподівано відкрив у собі талант драматурга. Багаторічні мандри не були марними: Мольєр занотовував усе, що бачив цікавого. Тому образи його творів були списані з людей, з якими він зустрічався. У його комедіях діяли хитрі, життєрадісні слуги, зарозумілі, бундючні буржуа, нахабні, брехливі аристократи, провінційні, недалекі дамочки, 3 надзвичайною сміливістю Мольєр висміював вади тодішнього суспільства, різко критикував аристократію, дріб'язковість буржуа, розбещеність і лицемірство ченців-святенників, підносив образи високоморальних, чесних і благородних людей.

Часто саме життя давало драматургові сюжети його п'єс. Якось у Тулон прибуло турецьке посольство на чолі із садівником султанського сераля Сулейманом-Агою, щоб заручитися підтримкою французького короля. Дізнавшись про низький чин посла і дивуючись з його пихатості, придворні короля вирішили зустріти Сулеймана маскарадом, у якому висміювався той етикет, який був установлений у Турції для прийому іноземних послів.

Протягом восьми годин Сулеймана протримали в приймальні, а потім допустили до «французького великого візиря», який вів прийом, лежачи на софі. Розлючений турецький посол став вимагати аудієнції у короля. Людовик XIV, бажаючи підтримати розіграш своїх підданих, прийняв посла з нечуваною пишністю і відмовився стоячи прийняти грамоту султана. Розлючений посол покинув залу, а коли придворний звернув його увагу на те, скільки дорогоцінних каменів сяяло на одязі короля, відповів, що «кінь його повелителя у святкові дні прикрашений більшою кількістю коштовностей». За ці слова посла видворили із Франції і скоро забули б про цей трагікомічний епізод, якби Мольєр не увів його до своєї комедії «Міщанин-шляхтич».

Неодноразово творчість Мольєра піддавалася нищівній критиці, його комедії забороняли, виводили з репертуарів театрів. Особливо суворо критикувало Мольєра духовенство, адже драматург раз у раз висміював реакційність церковників. Після постановки п'єси «Принцеса Елідська» духовенство видаю брошуру, спрямовану проти автора. У ній говорилося, що Мольєра треба спалити за його безбожну комедію. Але драматург не зрікся своїх переконань. Він, не відкидаючи творчої спадщини письменників попередніх епох, виробив власні художні принципи, вніс у театральне мистецтво властиві йому своєрідність і неповторність.

Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його». Понад 300 років п'єси Мольєра не сходять зі сцен країн усього світу. Людство сміється з персонажів, розвитку подій, глузує із дурості героїв і, сміючись, позбавляється вад чи хоча б трішки робиться кращим.