Епістолярний жанр на межі зникнення

Із плином часу ті чи інші явища зникають — історія змінюється, змінюється стиль життя людей, тому певні предмети, професії, організації стають більше не потрібними. Не так давно я з друзями обговорювала професії, що зникли, і професії, що зникнуть незабаром. Для мене було величезним шоком, коли мій однокласник сказав: «А ще професія поштаря скоро стане непотрібною і зникне».

Пошта, атрибутика пошти, пов'язані з цим явища були такі знайомі і близькі — відображені у мультиках, дитячих віршиках, фільмах. Я навіть не замислювалася, що все це вже майже вийшло з мого повсякденного життя, а за кілька десятків років може й зовсім зникнути.

Зараз спілкування відбувається телефоном, особливо ж коли кожна людина має власний мобільний, або за допомогою електронної пошти — листи надходять миттєво, тому цей засіб зв'язку незамінний для роботи, та й просто дуже зручний. А звичайні листи зникають. Коли ми вивчали функціональні стилі мовлення, не всі знали значення слова «епістолярний» і навіть засумнівалися, чи треба його виділяти в окремий стиль. Ясна річ, що з точки зору мовознавця є достатньо підстав говорити про епістолярний стиль мовлення, але з точки зору звичайного підлітка цей стиль, може, й не потрібен: ним же не користуються. А дарма. Принаймні особисто мені, багато в чому естетика листування близька.

Лист дає можливість зібратися з думками і висловити міркування та переживання складніші та глибші, ніж це можливо в стислому електронному повідомленні. А ще лист, хоча й не передає інтонації, та створює ілюзію живого спілкування — ти бачиш почерк, а почерк теж багато чого може розповісти про людину, її настрій і стан.

Листування було невід'ємною частиною людського спілкування. А зараз воно змінило не тільки форму, а й сутність: в епоху швидкого темпу життя, безлічі розваг та можливостей, технічного розвитку ніхто вже не буде обмінюватись довгими і глибокими міркуваннями, описами власного життя та філософськими роздумами у щоденних листах — ні в звичайних, ні в електронних. Я замислююсь над відомими листуваннями письменників, літературних критиків, над усією романтикою очікування та отримання листа — і розумію, що мені дуже шкода цю епоху — епоху таємних листів, філософських листів, політичних депеш, професійних листів, листів, що схожі на щоденники, — найрізноманітніших.

Ніхто, звісно, не забороняє мені також долучитися до непопулярного епістолярного жанру і листуватися з кимось. Але це вже буде зовсім не те: трохи гра, трохи розвага, але лист вже ніколи не матиме такого значення, як, наприклад, у XIX столітті, тому що зараз я можу зателефонувати і спитати, чи надійшов мій лист.

Мені здається, епоха листування поступово відходить у минуле, але не зникне повністю, та й зникати буде значно повільніше, ніж це прогнозують. Вона обернеться на нову форму — зростаюча популярність блогів, як на мене, є відголоском втраченого листування, адже потреба людини висловлювати та записувати власні думки нікуди не поділася.

Іноді я уявляю собі ті часи, коли лист був чи не єдиним засобом поспілкуватися на відстані. Я відчуваю легкий сум і трішки заздрю тим романтичним часам, але й добре усвідомлюю, скільки можливостей дає нам наше сьогодення! А потреба в романтиці, у спілкуванні й у висловленні думок може бути задоволена й сучаснішими засобами, бо ми самі творимо своє життя, встановлюємо взаємини з людьми й формуємо коло друзів.