Дон Кіхот - Лицар Печального Образу

Дон Кіхот був уже майже п'ятдесятирічним, коли, начитавшись лицарських романів, вирішив стати захисником скривджених. Він був ідальго, але його життя проходило в бідному селі, без пригод і романтики.

Дон Кіхот вичистив стару збрую, назвав свою шкапу Росинантом, знайшов серед селянок свою Даму Серця, якій присвячуватиме подвиги, і разом із вірним джурою Санчо Пансом поїхав шляхами Іспанії боротися зі злом. Самітне, ізольоване життя в глухій провінції наклало відбиток на психіку ідальго. Мріючи битися з велетнями, він зі списом кидається на вітряки; дві отари овець мандрівний лицар сприймає як дві ворожі армії, які сунуть одна на одну; дама в ридвані, що їхала до чоловіка у супроводі чотирьох вершників, йому здалася принцесою, яку викрали чарівники. У цих та інших ситуаціях Дон Кіхот намагається знищити зло, захистити скривджених, а потім заліковує рани, які йому завдати в безглуздих битвах. Він упевнений, що «тільки той чоловік іншого переважить, котрий зробить більше за нього».

Ідальго вірить, що всі ці бурі й негоди, що падають на їхні голови, свідчать лише про те, що скоро і їм сонечко засяє, скоро і їхні справи на краще підуть. «І горе, і радощі — ніщо не вічне, якщо горе надто довго триває, значить, радощі десь уже недалечко». Але не так сталося, як гадалося. Нещастя продовжували переслідувати Дон Кіхота: він звільнив каторжників, а ті побили і обібрати ідальго; воював із велетом у Обізіянському царстві, а виявилося, що порубав міхи із червоним вином і наразився на лайку корчмаря.

Дон Кіхот вирішив учинити ще один подвиг: упасти в шаленство, адже лицар Роланд колись вивертав із корінням дерева, а Амадіс обливався сльозами. У них були причини збожеволіти, а Дон Кіхот сприймав їхнє божевілля як подвиг. Саме тоді Санчо Панса назвав Дон Кіхота Лицарем Печального Образу. Вірний джура не розумів, «що все, що оточує мандрівних лицарів, здається їм химерним, безглуздим, несправжнім, поставленим сторч головою».

Шаленство Дон Кіхота виявлялося в тому, що він хотів роздерти на собі одяг, розкидати зброю і задумав битися об скелі головою в ім'я Прекрасної Дами Дульсінеї Тобоської.

Практичний Санчо порадив Дон Кіхоту не наражатися на гостряка, як буде головою об камінь товктися. А краще вже битися головою об воду чи щось м'якеньке, якщо вже надумалася така примха чи жарт. Та Лицар Печального Образу заперечив, що лицарський закон забороняє всяку лжу, «а робити замість одної речі другу — се та сама лжа».

Санчо Панса абсолютно справедливо назвав Дон Кіхота Лицарем Печального Образу, адже все, що той замислював і робив, закінчувалося поразкою. Сумно стає від думок про те, що сильний, мужній, чесний Дон Кіхот не тільки не зумів змінити світ, а й покращити хоч одне чиєсь життя.