Доля жінки у суспільстві (за романом О. Гончара «Собор»)

Кажуть, становище жінки у суспільстві — один із важливих показників його здоров'я чи нездоров'я. Отож і в романі «Собор» О. Гончар звертається саме до цієї проблеми. Адже його героїні викликають і співчуття, і захват, хоч іноді й розчарування, коли коряться обставинам, коли не бачать краси, як подруги Єльки, що разом із нею вперше зайшли до собору. Але чому вони такі?

Як виховували жінку у радянському суспільстві, чого вимагали від неї? Письменник говорить про подвійні стандарти щодо цього. З одного боку, жінці наче надані всі права. Та чому ж зовсім безправна й беззахисна Єлька перед нахабним безсоромним бригадиром, що скористався довірою осиротілої наївної дівчини? Чому не може ніяк отримати документів на виїзд на навчання, коли її, розумну й гарну дівчину, зганьбили й зацькували в селі? На жаль, жінка, а надто селянка, була безправною, наче кріпачка, бо від неї вимагали постійної важкої праці нарівні з чоловіками. Не про таку рівність мріяли жінки. Ось картина з життя селянки: «Літо й зиму будень чи свято, із світку й до ночі тільки приплоди, опороси, запарки, комбікорм...» Не краще й у місті. Досить згадати, як важко працює на заводі Вірунька, «ас-машиніст» баштового крану, у якої «очі запалені від пилюки, голос хрипкий від простуди», бо ні валянки, ні куфайка не рятують від протягів та від «ядучих газів». І нікого не обходило, що в жінки є й розум, і здібності, і просто звичайні потреби, без яких життя неможливе. Жінка залишалася сам на сам зі своїми проблемами, з невлаштованим побутом і тяжкою працею. Та й за цих умов залишалася оптимісткою, знаходила душевні сили, щоб любити, ростити дітей, долати побутові негаразди й залишатися чарівною українською жінкою. Отож О. Гончар, змальовуючи долю жінки у сучасному йому суспільстві, порушує проблему її соціального становища, місця у житті не тільки родинному, а й громадському. Письменник щиро співчуває жінці й висловлює захват стійкістю, силою духу і витонченістю почуттів української жінки.

Але кожна книга змушує замислитися, дійти висновків щодо розглядуваної проблеми. О. Гончар написав твір про своїх сучасників, і його глибоко хвилювала доля жінки-матері, жінки-трудівниці. Тому серед парадного славослів'я на адресу жінки звучить стурбований голос письменника-громадянина: зважте на справжнє становище жінки у суспільстві, зробіть крок назустріч у розв'язанні її проблем. Ось до чого закликає О. Гончар у романі «Собор».