Доброта й жертовність криловського сміху

Мистецтво можна назвати обличчям і душею народу. Воно змінюється разом із народом. Усі ми знаємо, що в дитинстві мають закладатися в людську душу найголовніші цінності. Якщо цього не відбувається, то навряд чи колись ця людина пізнає щастя, насолоджуючись прекрасною музикою чи картинами, книгами, поезією. Якось від одного водія я почув такс: «У мене в автобусі хтось папку з паперами забув. Я думав, там щось важливе, відкриваю — а в ній вірші...» Це нагадало мені байку Крилова «Півень та Перлина». Але, як то кажуть, кожному своє щастя. Навіщо голодному перли, які не з'їси? Навіщо вірші вбогому духом?

Смішно, що все це ми знаємо змалку, та за довгі роки якось забуваємо Забуваємо добрий іронічний віршований сміх дідуся Крилова. Призвичаюємось до буденної прози.

Але поезія часто проникає в нате життя непрохано. Коли розмовляємо, ми оживляємо своє мовлення афоризмами. І навіть не замислюємося, а хто вперше сказав ту фразу, яку ми щойно відтворили. Чи намагаємося пригадати і, так і не спромігшись, приписуємо все народній творчості: приказка, фразеологізм, кажемо ми. '

І в цьому важливий здобуток криловської поезії. Фольклор часто входить у літературу, а от література у фольклор... «Рильце в пушку», «А Васька слухає та їсть», «У сильного безсилий винен завсігди» — ці вирази з байок І. А. Крилова відомі кожному, але є люди, які не назвуть їхнього автора одразу. І це свідчить не тільки про їхню неосвіченість. Це також свідчить про те, що культура просочується в наше життя, який би опір ми цьому не чинили.

Звичайно, твори Крилова не можна назвати стовідсотковою поезією, це суперечить суті байки і суті поезії. Криловське віршування дуже своєрідне, воно нагадує розмовну мову і не вкладається в рівні стовпці рядків. Щось у ньому проглядає дуже рідне, душевно близьке: доброта іронії, м'якість характеру. Є також якась жертовність: коли читаєш, розумієш, що автор сміється не тільки з персонажа, а і з себе. Розумієш, що ти й сам недалеко відійшов від героя І ця немовби причетність до дії спонукає замислитись над собою.

Тому хоча сюжети байок часто належать до світової культури, в них відчувається щось, що робить Крилова не простим перекладачем, а творцем. Наприклад, байка «Вовк і Ягня», що від початку належала Езопові, в переробці Крилова втратила сухий повчальний тон. Навпаки, характери ожили. На їхньому тлі байка Езопа виглядає досить блідо. Але кожному овочу свій час. Людство постійно рухається своїм шляхом і бере із собою найнеобхідніше, найцінніше. І до цього вантажу, на щастя, належить не тільки кривава пам'ять історії, а й культура, мистецтво. ...А ще кажуть, що сміх подовжує життя. На наше щастя.