Дитинство - чарівна та казкова країна (лірична сповідь за мотивами твору О. Довженна «Зачарована Десна»)

Ви чули, як розмовляють коні? Відповідь на це питання легко вгадати. Якщо вони й розмовляють своєю мовою, то вона зрозуміла лише їм. Людина може здогадуватися про їхній настрій, про фізичний стан та про будь-що. А ось маленький хлопчик Сашко, герой кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», чудово розумів, про що розмовляли коні проміж собою. Вірите чи ні, але це було так.

Жив Сашко у селі на березі чарівної Десни. Місця ці з повним правом можна назвати раєм на землі. Буваю, звалить дрімота хлопця на березі під дубом, і солодкі бачить сни дитина. А коли прокинеться — не зрозуміє одразу, сон це чи дійсність: «Прокидаюсь я на березі Десни під дубом. Сонце високо... Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — усе блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода ласкава, солодка... Потім стрибаю на кручу і гайда по сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В куші — горіхи...»

А вночі теж рідне село дивує своєю красою. І ось якось уночі, лежачи на сіні, дивлячись на зорі, Сашко підслухав розмову коней. Кожен, хто жив або живе у селі, розуміє, яку важку роботу виконують вони: коні і плугатарі, ваговози. І не завжди людина ставиться до коней із вдячністю, зривається, іноді коням дістається уразливий удар батога. Проте в селі ні люди, ні коні не можуть жити один без одного.

Так от, Сашко одного разу підслухав розмову коней. Це стаюся «після денної важкої праці». Коні жалілися один одному на батька Сашка, який не стримує себе, б'є їх. Вони згадувати своїх пращурів, казали про те, що вони самі мали крила, а зараз їхня душа «пригноблена його недобротою». Коні і звинувачували батька Сашка, свого хазяїна, і водночас співчували йому: «...він б'є недолю свою». Тягнибіда, кінь у минулому сильний, казав Мураю: «Худі ми, коростяві, і сили в нас мато... А натура в нього старовинна, геройська, хіба йому таких треба, як ми? Учора, коли... він трощив мене... кричав..., як лев, помітив я в його очах страждання, та таке палке, бездонно глибоченне, — куди там наше! І я подумав: і тобі болить, проклятий, бідний чоловіче!»

Оскільки розмова була вночі, важко вже сказати, чи дійсно Сашко розумів суть «мови коней», може, йому наснилося. Але не побачив він уві сні історії з вороною, яка наче розуміла, що потрібно людям і про що вони розмовляють. Ця ворона пророкувала, коли наближався дощ, і люди за її особливим голосом розуміли зараз буде дощ. Ворона була розумною. Може, саме за це дядько Сахййло і недолюблював її, і ганяв. Він не володів особливими талантами, а ось косар був неперевершений. Може, ворона саме його попереджувала, коли буде непогода — злива, гроза, — щоб він не забарився у полі і вчасно встиг сховатися від негоди А дядько Самійло вважав, що його вчити не треба, і дратувався, коли ворона щоразу віщувала негоду.»Треба додати, що вона ніколи не помилялася в своїх пророцтвах.

Розумна ворона приваблювала увагу Сашка, як і коні, що розмовляли. Чи такою розумною була ворона, чи ні — важко нам судити. Також нам важко міркувати і про те, що справді Сашко розумів мову коней. Але в одному ми можемо бути твердо впевненими: незвичайними були не коні, не ворона, а сам маленький сільський хлоп чи к. Він був обдарованою людиною, мав незвичайний талант дивуватися з навколишнього світу, бачити щось чарівне у буденних речах. У своїй уяві він птахів і тварин прирівнював до людини. Та що там живі істоти! Він наділяв талантами навіть знаряддя праці. У звуках, які видавала коса під час сінокосу на луговому різнотрав'ї, він чув не чиркання металу об стеблини, а музику. Вже дорослим він каже: «Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху — косовицю».

Нехай би О. Довженко нічого більше не розповів про цього надзвичайного хлопчика, але ми впевнені, що із країни дитинства ця дитина вийшла неабиякою особистістю. Очевидно, він міг стати чудовим живописцем, музикантом, поетом...

Ми знаємо, хто цей хлопчик Сашко — це геніальний Довженко розповів у «Зачарованій Десні» про власне дитинство. І нас, дійсно, не дивує той факт, яким чином народжуються такі генії, як О. Довженко. Все починається в дитинстві — в цій казковій і неповторній країні...