«Двоїсте в нас життя: є царство сну, межа між тим, що хибно називають життям і смертю» (Д. Байрон «Сон», переклад Д. Паламарчука)

Життя Д. Байрона можна простежити мало не по днях за його численними листами і щоденниками, але особистість поета була і залишається загадкою. Самотність, яку він відчував завжди, відбилася на його характері і поведінці.

Байрон став лордом у десять років, та це не вплинуло на його непрості стосунки з однолітками. Він змалку знав, що не такий, як усі, адже народився кульгавий, відкидав співчуття і прагнув самотності. Ця дитяча відстороненість поступово розвинулась у ексцентричність, намагання жити і діяти всупереч законам і прийнятим нормам. У студентські роки він для розваги заводить ведмедя, будує розкішну усипальницю для свого собаки; наказує виготовити чашу для вина із знайденого людського черепа; поводиться зухвало в палаті лордів; пише і друкує такі образливі вірші, що отримує виклики на дуель; захоплюється Наполеоном, товаришує зі скандально відомим письменником Персі Біші Шеллі та його громадянською дружиною Мері Годвін. Молодий Байрон грав роль самотнього, загадкового, демонічного, меланхолійного романтика, який знав у житті тільки розчарування. Ця маска так зрослася з ним, що, здається, він сам вірив, що саме такою є його сутність.

Але Байрон міг бути й іншим. Так, він часто сумнівався, часто діяв усупереч усталеним нормам, але ніхто не міг йому закинути лицемірства. Усе своє життя поет повставав не тільки проти буденного, загальноприйнятого, а й проти політичної реакції та дворянської пихатості. Для прогресивних діячів свого часу Байрон став міфом, героєм, якого намагалися наслідувати, а для святенників — аморальним демоном і учнем сатани.

Творчість Байрона була так само двоїстою, як і автор. Чайльд-Гарольд, герой поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда», мандрує світом без мети. Автор не говорить, куди й навіщо жене героя з дому нудьга. Йому не мила рідна земля, але й інші країни швидко набридають.

Та в Гарольді Байрон утілив лише одну частину себе. Друга ж кипить гнівом проти занепаду свободи, закликає народи до боротьби. Байрон стає членом «Товариства романтиків», збирає цілий арсенал зброї для повсталого народу Греції, продає свій величезний маєток і всі гроші віддає на свободу батьківщини поетів і героїв, муз і мудрості.

У той час, коли треба діяти, Байрон зраджував свій відшліфований образ людини, яка живе з роздвоєною душею на межі життя і смерті.

Відчувати світ так, як відчував його Байрон, могла лише тонка, художня натура. Про це свідчить лірика поета. Це неначе віршована «кардіограма» ніжного серця, яке постійно палає тим полум'ям, що відсвічує й сьогодні.

Доля відміряла Джоржду Гордону Байрону короткий земний термін. Він прожив лише тридцять шість років. Але скільки грандіозних подій пройшло перед ним і відбилося в його поезії!

Байрон — ціла епоха духовної історії Європи. Ця трагічна епоха була наповнена очікуванням змін, бунтівними пориваннями, протистоянням деспотизму, пошуками великих справ, розчаруванням, відчаєм, печаллю і вірністю ідеалам добра, розуму, справедливості.