Два кольори життя у поезії Дмитра Павличка

Поезія Дмитра Павличка ніби зіткана з двох протилежних якостей: любов і ненависть, червоне і чорне, повага і зверхність. Поет душею розумів, що світ і є оте єднання-боротьба протилежного. Отож і сприйняв його таким, як сприймають життя трави й дерева — природнім і на диво прекрасним. Може, тому в його ліричних віршах так часто зустрічається порівняння ліричного героя з деревом:

Неначе дерево безлисте, Стоїть моя душа в полях.

Оця спорідненість зі світом і дата змогу поетові поєднати велику любов до своєї землі і безмежну ніжність до матері, любов до кожної риси втраченого дитинства з філософською мудрістю дорослої людини, що осмислює світ із позиції національних традицій, прищеплених матір'ю. Така це зрозуміла й дорога картина:

Як я матим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками.

Адже кожен з українців добре знає, що не буває випадкового візерунку у вишиванці, а колір так само має символічне значення. Либонь, мати вклала у ті візерунки всю любов і тривогу, ніжність і сподівання, так що їх вистачило на все життя:

Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому. Лиш згорточок старого полотна І вишите моє життя на ньому.

Дорослий зрілий чоловік, що прожив велике життя, розуміє, що, може, оце й було в нього найдорожче — отой «згорточок старого полотна», в якому безмежна материнська любов пророкувала йому усе, що збулося — «мої сумні і радісні дороги». Мабуть, нікому не прожити в світі без чорного кольору, та мати додала червоного. І в житті кожного з нас «переплелись, як мамине шиття» оті чарівні два кольори:

Два кольори мої, два кольори Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба.

І сьогодні цю пісню співають, бо у віршах Дмитра Павличка відображено головне: світом керує любов, всеперемагаюча, безсмертна, сильна, як тільки може бути сильною любов матері до сина, сина до матері, кожного з нас до батьків, до дітей, до всіх людей і до рідної землі. «Два кольори» Д. Павличка увібрати вічну й величну правду життя.