Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Діалоги про мистецтво (твір-діалог)

Діалоги про мистецтво (твір-діалог)

У нашому місті є декілька галерей, які безкоштовно приймають відвідувачів. Цікаво іноді зайти туди, гуляючи містом. Там виставляють найрізноманітніший живопис, колекції фотознімків, була цікава виставка авторських ляльок, іноді проводяться літературні вечори.

Одного разу під час прогулянки ми з друзями зайшли до галереї. Там була виставка абстрактного живопису. Яскраві барви, геометричні фігури, кожне полотно — скупчення деталей, які складаються в логічну цілісну картину. Іноді — стрімкі широкі лінії, іноді — невеличкі деталі. Одне слово, я дістала справжнє задоволення від цих картин. Спостерігаючи за своїми друзями, я побачила, що далеко не всім до смаку таке мистецтво. Стоячи біля однієї з картин, мій однокласник не дуже тактовно промурмотів собі під носа: «Ну, хіба це мистецтво? Якісь каракулі». Молода жінка, що стояла неподалік, роздивляючись картину, почула його фразу й обернулась до нього зацікавлено:

— А що для вас мистецтво, юначе? — привітно спитала вона.

— Ну... це коли красиво... — розгубився мій друг.

— А як ви розрізняєте, красиві ці лінії чи ні? Вам усі картини здаються некрасивими? І якщо краса первинна, то що тоді краса?

Мій однокласник, відверто кажучи, не великий майстер розмов про мистецтво. Він має математичний склад розуму, та й навряд чи всі юнаки нашого віку ставлять собі такі питання. Сашко зовсім не знав, що відповісти, а вся наша компанія підійшла ближче, зацікавлена розмовою. Нарешті Сашко схопився за фразу, що спала йому на думку:

— Та ні, я помилився. Не краса первинна. Мистецтво мусить мати зміст, повчати. Це головне.

— Слухайте, а пейзаж, красивий осінній пейзаж, це — мистецтво?

— Ну, звісно, — відповів Сашко, не розуміючи, до чого веде співбесідниця.

— А чого вас вчить пейзаж? Якщо мистецтво має повчати, а пейзаж — це мистецтво, то пейзаж має вас чогось вчити, хіба ні? То чого він вас вчить?

— Напряму нічого не вчить... — згодився Сашко. — Чесно кажучи, я ніколи не ставив собі таких питань: що таке мистецтво, що в ньому головне... — зізнався мій друг. — А ви як вважаєте? Для чого існує мистецтво?

— Моя думка — лише моя думка, вона не є єдиною правильною. Але я думаю, що в мистецтва багато функцій. І естетична, і" повчальна, як ви правильно помітили. Але головна, як на мене, це виражати емоції та думки, аби глядач або читач їх сприймав. От дивіться, оця картина в червоних тонах, яка вона? Як би ви описали її настрій?

Усі ми, зібравшись навколо жінки, уважно слухали її питання, що вона ставила Сашкові, і намагались подумки знайти власні відповіді. Розмова ставала дедалі цікавішою.

— Ця картина... Вона якась зла. Так, тривожна така, навіть відлякує, але сильна, — приєдналася до бесіди Іринка, інша моя однокласниця, що дуже любила говорити про літературу в школі й завжди мала прекрасну образну уяву.

Жінка посміхнулася їй:

— Так, мені подобаються ваші асоціації. Гарне слово «тривожна», я б саме так і описала настрій картини. Виходить, авторові за допомогою звичайних ліній, кольорів та геометричних фігур вдалося передати настрій?

— Так, і дуже добре. Мені теж ця картина здається тривожною, — сказав Сашко. — Це як радіоприймач! — раптом вигукнув він.

— Який радіоприймач? — не зрозуміла наша співрозмовниця, та й усі ми із подивом обернулись до Сашка.

— Ну як радіоприймач. Коли транслюються сигнали. От звідкись подається сигнал, зашифрований у радіохвилях. А в іншому кінці сигнал сприймається і розшифровується. Сам сигнал не є словами, але за допомогою сигналу люди передають думки — слова. Так і мистецтво. Автор зашифрував почуття й емоції — і передав їх сигналом, тобто картиною, а ми — розшифрували. Картина абстрактна, вона не має готових образів чи слів, але ми все одно зрозуміли. Це як радіохвилі, як радіоприймач! — задоволений Сашко аж світився від цієї думки. Нарешті головний математик нашого класу пояснив для самого себе сутність абстрактного мистецтва, та й усі ми були вражені таким поясненням. Навіть жінка, що вела з нами бесіду, похвалила Сашка за таке влучне визначення. Виявилося, що наша співрозмовниця теж художниця, тому їй було цікаво почути думку підлітків, дізнатися, у який спосіб вони сприймають мистецтво. Ми із захопленням слухали про її роботи, але один раз побачити — краще, ніж сто разів почути. Тому вона обіцяла обов'язково запросити нас на свою виставку, коли вона відбудеться. Ми розійшлися по домівках, сповнені вражень та роздумів. Мені здається, тема мистецтва залишилась невирішеною для нас, але цей випадковий діалог допоміг нам багато чого зрозуміти, а метафору із радіоприймачем, що вигадав Сашко, ми не раз використовували на уроках літератури та й просто в житті.