Діалог з домовиком (твір-діалог)

Може, це тільки дитячі фантазії, але я вірю, що в нашій квартирі живе домовик. Точніше, я вірю, що в будь-якому помешканні живе домовик, у лісі ж мешкають духи лісу, існують духи моря, духи вогню. Не те щоб я уявляв собі їх справжніми істотами, з обличчям, руками та ногами, але я щиро впевнений, що існує якась невловима енергія місця, природи тощо.

Коли я запишаюсь сам удома, то уявляю собі, що домовик може мене чути і іноді з ним розмовляю.

— Чому ми ніколи не можемо тебе бачити, а тільки здогадуємось про твоє існування? — питаю я домовика.

— Бо справжнє моє призначення — бути духом місця, охороняти дім та його мешканців. Якщо ви вірите в казку, якщо вмієте прислухатися до навколишнього простору, ви не матимете сумнівів щодо мого існування.

— А як саме ти охороняєш дім?

— Я підтримую лад у домі. Ні, нічого матеріального, відчутного я не роблю. Я підтримую затишок своїм існуванням. Я живу в цьому домі вже багато років — від моменту його побудови і багато бачив.

— Тобто ти не переходиш з мешканцями до нового будинку, коли вони переїздять?

— Ні, я тримаюсь місця, території, а не людей, хоча і з людьми я теж взаємодію. Люблю добрих хазяїв, коли в домі лад, а в родині затишок. Таким я допомагаю. Ще люблю, коли в родині є традиції. Свята, наприклад. Вони роблять дім затишнішим, і всім живеться краще.

— А чи можу я тебе побачити?

— Хіба Яшо уві сні. Але у своїх фантазіях ти часто розмовляєш зі мною, хіба тобі цього не досить?

— Так, насправді. Я ж в тебе вірю, мабуть, тому ми і можемо спілкуватися. От старші в тебе не вірять, тому ти не розмовляєш із ними, а вони не можуть звернутися до тебе. Я спробую не забувати про тебе навіть тоді, коли подорослішаю!

Так я можу довго бурмотіти собі під ніс, уявляючи свою розмову з домовиком. Іноді я розповідаю йому про свій день, іноді вигадую якісь історії, які міг би почути від нього про наш дім чи про наш двір. Мені приємно усвідомлювати, що усюди є місце казці. У будь-якому разі, навіть якщо це лише моя фантазія, хіба фантазії шкодять? Бабуся, коли чує мої розповіді про домовика, завжди підтримує мене. Вона народилася у селі і теж вірить, Яшо існують домовики, добрі й злі духи. Напевно, віра в такі істоти дуже сильна у людей, особливо в тих, хто все життя прожив серед природи. Неважливо, чи вірите ви в домовиків, але дуже важливо, щоб ви звертати увагу на затишок і лад у власному домі. Я сподіваюсь, що коли виросту, пам'ятатиму свої діалоги з домовиком, бо трошки віри у чарівне робить життя легшим і цікавішим.