Гобсек: «Золото - ось духовна сутність теперішнього суспільства...»

Золото! Скільки сліз пролилося і крові через тебе! Твоє сяяння таке приємне, твій вигляд зігріває серця, дарує красу. Звісно, не саме по собі — а у вигляді чарівних прикрас, творів мистецтва! Але ти завжди було символом влади. Найвищої влади. Заплющиш очі — і бачиш Архімеда, який кидає у басейн царську золоту корону, обчислює, чи не підманули грецького царя... Ось вона, золота корона на володарях європейського світу, ось воно, золото інків у трюмах іспанських галеонів, які долають океан... Ось вони, гроші із профілями владик, у надійних сховищах товстопузих банків...

Саме ти, золото, породило один із найцікавіших образів літератури. Скупий! Їх так багато, цих скупих, у казках, оповіданнях, повістях. Зі скупого сміються, його зневажають, ним гидують. Чому? Просто тому, що він любить щось? Та багато хто щось любить... Хтось квіти любить до нестями, хтось котів. Та ні, любов'ю це назвати складно. Це хвороба, пристрасть. Найвидатніші письменники намагалися показати цей образ, дослідити його сутність.

Отже, у різних літературних творах — різні портрети людей, які живуть «при золоті». Ось, наприклад, пушкінський Барон уособлює рівняння «Золото — це влада». Олександр Пушкін у трагедії «Скупий лицар» написав портрет цього пана. Старий батько готовий віддати у жертву своєму золоту усе — навіть щастя свого сина. Він захоплюється видовищем своїх скринь із золотом і знає долю кожного золотого шматочка, віднятого у вдови або в сироти. У ньому немає жалю — бо там, де гроші, немає місця для сентиментів. Для скупого Барона золото є важливим не саме по собі. Барон знає, що золото — це, насамперед, влада. Кожний, кому потрібне золото, прийде вклонитися тому золоту — і Баронові також.

Для гоголівського Плюшкіна найголовніше — золото як таке. Він уособлює рівняння «Золото — це втіха». Плюшкін давно вже не знає, для чого йому гроші взагалі, він має вигляд злидня, майже нічого не їсть, не стидається ані свого вигляду, ані вбогості свого житла. А його сусідка Коробочка — втілення людини- накопичувача, яка швидше вмре, однак нічого нікому не дасть і готова продати навіть мертві душі задля того, щоб поповнити своє багатство.

У багатьох творах Оноре де Бальзака головна інтрига розвивається навколо золота та дорогоцінностей. За золото його герої вбивають один одного, нехтують життям. Ці твори письменник із гіркою усмішкою назвав «Людською комедією». Герой повісті «Гобсек» — уособлення влади золота, «людина-вексель». Цікаво, що Бальзак розповідає читачам про те, як саме Гобсек став таким. Сторінки його біографії показують, як саме наживалося золото в епоху «дикого капіталізму». Акули золотого світу виростають з байдужості і жорстокості до оточуючих. Серце Гобсека перетворюється на «злиток металу». Погляд його вже «стає поглядом бога», якого не зворушують горе і страждання інших. Володар капіталів Гобсек зловтішається з розорення людей, а особливо аристократів, бо бачить у них дармоїдів, які володіють незаслуженими привілеями і розкошами.

Та гроші для Гобсека — не самоціль, не побутова необхідність. Гроші — це підтримка його гігантського честолюбства. У цьому Гобсек схожий на скупого Барона у Пушкіна. Золото, на його думку, акумулює ту силу, що править людьми. «Хіба можуть в чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом? Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами через тих, хто має на них вплив, починаючи з секретарів і кінчаючи полюбовницями. Хіба це не влада, хіба це не могутність?..»

Та хвороблива жага золота перетворюється на маніакальну скупість, і ця страшна риса характеру витісняє усе людське, що в ньому, хоч і мало, але було. Свій двоповерховий будинок Гобсек перетворює на склад речей — товару, продуктів, коштовностей. Усе це страшенно смердить, бо Гобсек боїться продати щось, щоб часом не продешевити. В образі Гобсека Бальзак змалював страшну руйнівну силу золота.

Чи є такі скнари сьогодні? Та скільки завгодно! Сьогодні жадібних людей, які тільки тягнуть до себе і нічого не намагаються дати світові, не люблять так само, як і завжди. Про них кажуть, що їх «душить велика жаба». «Люди гинуть за метал!» — співає Мефістофель в опері «Фауст». Проте володар золотих багатств провалюється в пекло...

Сьогодні популярною є така сентенція: «Гроші — це кров країни», «золото володіє світом...» Мабуть, це так. Однак золото — все ж таки лише інструмент для досягнення мети. Можливо, якщо дивитися на нього саме так, воно не принесе зла у людську спільноту. Гроші потрібні для того, щоб годувати, вдягати і лікувати свою родину — утримувати її, забезпечувати високий рівень життя. Гроші потрібні для того, щоб вилікувати хвору дитину — і для цього треба багато людського співчуття, розуміння, бо, якщо ти не допоможеш — то хто? Гроші потрібні для того, щоб прикрасити світ: посадити дерево, збудувати шедевр архітектури або щось інше...

Треба тільки розуміти, що найголовніше у світі не можна купити: не продається схід сонця над морем, перший поцілунок, кришталевий сміх дитини, спогади дитинства, порядність, доброта! Іще багато чого не можна купити за усе золото світу.

От