Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів»

Хто із нас не захоплювався романтикою морських пригод, що віяла і книг Жуля Верна і Роберта Луїса Стівенсона! Хто з нас не дивився фільми за їхніми сюжетами, не уявляв себе юнгою чи відважним капітаном, не розплутував підступи піратів та бандитів! Це невідривна й незабутня частина дитинства. Бо потім нам стане ніколи, у нас з'являться важливі дорослі справи. І якщо ми випадково повернемося до цих книг, то чи згадаємо ми почуття, які нас колись охоплювати? Може, ці чарівні історії здадуться нам занадто простими, дитячими?

Я свого часу навіть сердилася на героїв за їхні помилки, чесне слово! Ну невже так важко було сквайру Трелоні промовчати, не розпатякати на весь Брістоль, що він їде за скарбами Флінта! Він мене дуже дратував протягом усієї книги, хоча він і непоганою був людиною, просто безвідповідатьною. Хоча пірати так чи інакше проникли б на корабель, бо вже напали на слід мапи Біллі Бонса.

У свою чергу, піратське життя теж мато свою привабливість. Із піратів мені найбільш сподобався Джон Сільвер. Не розумію, чому його таврують як закінченого негідника. Його постать здається мені радше печальною. Він — один із останніх піратів старої школи, і йому боляче бачити, як ця школа йде у минуле. Його молодші поплічники на кожному кроці забувають піратський кодекс. Із джентльменів удачі пірати перетворюються на звичайних морських грабіжників. Його варто пожаліти, бо майбутнє перед ним майже закрите.

Джона Сільвера, майстра заколотів, несподівано ошукують. І хто ошукує — його колишній товариш Бен Ганн, якого всі вважали мертвим, і юнак Джим Хокінс. Думаю, що його це боляче вразило.

Чим вирізняється ця книга з-поміж інших, так це тим, що в ній немає абсолютно «поганих» героїв. Стовідсотково «білі» є, а стовідсотково «чорних» немає. Кожен характер так чи інакше викликав у мене симпатію, навіть старий П'ю та Ізраель Хенкс. Можливо, річ у тому, що давним-давно знаєш цю історію і не боїшся цих піратів. Вони здаються ледь не іграшковими. Але хто не уявляв себе на місці Джима, який відігнав «Іспаньйолу» до Північної бухти? А потім повернувсь до форту, знайшов там Сільвера й компанію замість доктора Лівсі та сквайра Трелоні? На мій погляд, у житті взагалі дуже важливо вміти поставити себе на місце іншої людини. Уявити собі її почуття в скрутну хвилину, у безвихідному становищі. Це вчить нас співчувати людям. Це вчить нас бути людяними.

Тому ці книги потрібні нам саме в дитинстві, коли наш характер тільки формується. Що з того, що мені подобається підступний Сільвер? Він багатьом подобається. Але це не означає, що ми станемо такими самими. Хочеться вірити, що не станемо.