Геракл - символ піднесення людини

Упродовж століть люди створювали міфи, намагаючись зрозуміти, як побудований цей світ, яке місце в ньому посідає людина, які виші сили керують її діями. Міфи мати навчити людину жити в прекрасному, але небезпечному світі, яким керують надлюдські закони. Міфи давати поняття про головні людські цінності, і це. на мій погляд, їхнє перше й головне призначення. Було б помилкою сприймати міфи буквально, бо їх зміст ґрунтується насамперед на символах. Але ці символи зазвичай доволі прозорі.

Цивілізація розвивалася, дедалі міцніше ставала на ноги. Людина почувалася самостійнішою і менш залежною від бажань богів. Відповідно з часом змінювалася й міфологія. Від сказань про прадавні діяння божеств вона переходила до більш близьких людям тем, та й самі божества уподібнювалися до людей. Боги часто скоювали свавільні, несправедливі, з точки зору людей, вчинки. І кидали їм виклик вже не надлюдські істоти на кшталт титанів, а люди й напівбоги — герої.

От, наприклад, Геракл. Усе його життя минуло в протистоянні з богинею Герою, яка ніяк не могла вибачити Зевсові зради. А оскільки Зевсові вона помститися не мала змоги, то зганяла злобу на його синові. Але саме завдяки цьому протистоянню Геракл став тим, ким він став. Він навіть це своє всесвітньо відоме ім'я дістав завдяки Гері. Повбивавши своїх дітей через наслане Герою божевілля, він рушив до оракула спокутувати гріх. Оракул нарік його Гераклом (до того часу він був Алкілом), наказав оселитися в Тиринфі в царя Еврістея і здійснити десять подвигів. Після цього Геракл мав стати безсмертним.

Взагалі-то плями є й на сонці. Як і будь-яка людина, герой не ідеальний, хоча й ідеалізований у міфі. Несправедливо бачити в ньому лише стандартні риси позитивного героя — надзвичайну фізичну силу, шляхетність, розум... Він жорстокий, як і світ, у якому живе. Деякі його вчинки, що серед давніх греків вважалися абсолютно природними, сучасній людині можуть здатися безчесними. Він часто не в змозі впоратися зі своїми почуттями, зі злістю, заздрощами, з нападами некерованої люті (згадаймо, як він убив свого вчителя гри на кіфарі). А в кого з нас не боліло серце від необачно сказаного слова, від помилки, яку не виправиш?

І Геракл іде своїм життєвим шляхом, долаючи власні вади, і мудрішає, стикаючись із вадами інших. Він вчиться керувати собою і прощати інших. Геракл рухається від простого людського буття до буття божественного і наприкінці свого шляху навіть мириться з Герою.

Цей шлях піднесення однієї людини до рівня божества видається мені символом широкого шляху, на який колись маємо стати ми усі.